Чоловік залишив дружину саму оплачувати повний візок продуктів, але ввечері виявив, що вдома правила змінилися

У четвер кран почав капати. До п’ятниці він уже видавав упевнений струмінь. Марина попросила чоловіка викликати сантехніка або полагодити самому. Віктор озброївся ізоляційною стрічкою.

Дві години він кректав під раковиною, обмотуючи трубу синьою стрічкою в кілька шарів. Виліз брудний, але неймовірно гордий собою.

— Готово. Ніяких слюсарів. Навіщо платити якомусь дармоїду в комбінезоні цілу тисячу за п’ять хвилин роботи? Гроші люблять тишу й повагу.

За годину шмат ізоляційної стрічки з гучним чваканням відвалився, і вода хлинула на підлогу.

Марина мовчки перекрила вентиль, узяла телефон і зателефонувала місцевому майстрові дядькові Сашкові. Той прийшов за п’ятнадцять хвилин, поставив нову прокладку, затягнув гайку й виставив рахунок на сімсот. Марина повернулася до Віктора, який стояв у дверях кухні, схрестивши руки на грудях.

— Вітю, оплати роботу майстра. У мене в гаманці тільки великі, а картку він не приймає.

Віктор відступив, наче від вогню. Його обличчя витягнулося, губи стиснулися в тонку нитку. Він зробив крок у коридор, потім ще один.

— Я? Це не моя зона відповідальності, — випалив він, притискаючи лікті до тулуба. — Це ти його викликала? Я свою роботу зробив. Те, що стрічка бракована, не моя вина. Оплачуй свої забаганки сама.

Він розвернувся й швидко зник у кімнаті, щільно зачинивши за собою двері. Дядько Сашко хмикнув, подивився на Марину з неприхованим співчуттям і почав неквапливо складати інструменти у валізку.

— Чоловіки нині не ті пішли, Марино, — філософськи зауважив майстер. — Ти скинь мені на телефон, раз уже таке діло.

Марина переказала гроші. Двері зачинилися. У квартирі запанувала тиша. І тут Марина усвідомила: терпінню настав край.

Жодних докорів, жодних розмов по душах про сімейний бюджет. Віктор вважає себе найхитрішим? Чудово.

А отже, цю заразу треба лікувати радикально…