Чоловік залишив дружину саму оплачувати повний візок продуктів, але ввечері виявив, що вдома правила змінилися

Попереду були вихідні. Щосуботи в них традиційно був день масштабних закупів.

Марина завжди брала машину, вони їхали до величезного приміського супермаркету, завантажували візок під зав’язку й забивали холодильник на тиждень уперед. Уранці в суботу Марина зайшла до вітальні. Віктор сидів у кріслі й гортав у телефоні графіки дохідності якихось вкладів.

Його обличчя випромінювало самовдоволення людини, яка осягнула всі таємниці всесвіту.

— Вітю, збирайся, їдемо по продукти.

Чоловік відірвав погляд від екрана. У його очах майнула тінь підозри.

— Що братимемо? Якщо знову твої делікатеси, то я в цьому не беру участі. У мене свій раціон, суворий і збалансований.

— Жодних делікатесів, Вітю, тільки найнеобхідніше. М’ясо, риба, овочі. Холодильник зовсім порожній. Сьогодні ще й діти на вечерю прийдуть. Не можу ж я зятя самою картоплею годувати.

Згадка про доньку й зятя трохи розслабила Віктора. Дмитра він поважав. Зять був чоловіком ґрунтовним, працював інженером на заводі, заробляв чудово. А головне — завжди слухав байки тестя з великою увагою.

Авторитет в очах Дмитра для Віктора був важливіший за багато принципів. Та й перспектива ситної вечері з м’ясними стравами коштом дружини гріла душу.

— Ну гаразд, — милостиво кивнув економіст. — Поїхали. Але цур, я тільки візок вожу, ніяких спонтанних покупок.

Марина всміхнулася…