Чоловік залишив дружину саму оплачувати повний візок продуктів, але ввечері виявив, що вдома правила змінилися

Супермаркет зустрів їх яскравим світлом ламп і прохолодою кондиціонерів. У вихідний день тут було не проштовхнутися. Люди метушилися, діти канючили солодощі, візки зіштовхувалися на перехрестях між стелажами.

Вони взяли найбільший візок із глибоким дном. Віктор упевнено взявся за ручку й покотив його до м’ясного відділу. Марина йшла слідом, закидаючи дорогою пару пакетів молока, лоток яєць, свіжий хліб і трохи овочів.

Усе базове, просте. Але коли вони підійшли до вітрин із м’ясом, у Вікторові прокинувся давній інстинкт мисливця-здобувача, який раптом виявив, що мамонта можна не ганяти дикими просторами, а просто взяти з полиці. І найголовніше — за цього мамонта заплатить хтось інший.

Його ніздрі розширилися, вловлюючи запахи копченостей. Погляд заметався по цінниках, але не для того, щоб знайти дешевше, а щоб вибрати найкраще: гуляти так гуляти.

— Марино, дивись, який шмат яловичини!

— Мармурова?

— На стейки пустимо. Зятеві сподобається.

Віктор кинув у візок важенний шмат м’яса у вакуумному пакуванні. Вартість цього шматка дорівнювала тижневому раціону пересічного студента.

Марина промовчала. Далі візок покотився в ковбасні ряди. Звичайну варену ковбасу було проігноровано.

До кошика полетіла палиця сирокопченої ковбаси, шмат буженини в сіточці й упаковка мисливських ковбасок.

— Це на перекус. Для гостей, — солідно пояснив Віктор, не дивлячись на дружину.

Рибний відділ теж не залишився без уваги. Справжня ікра кети. Ось вибір людини, яка вибудувала свою фінансову імперію. Туди ж вирушив копчений палтус. Марина йшла поруч і методично складала в голові цифри.

Сума покупки зростала в геометричній прогресії…