Чоловік запропонував мені переїхати в гуртожиток, щоб його мати могла здавати мою квартиру, але моя відповідь швидко змінила розмову

Решта вечора минула в атмосфері сюрреалістичного спокою. Оксана повернулася додому з пельменями.

Тарас наминав вечерю, попутно розповідаючи, як чудово вони все придумали і як мама буде рада. Оксана слухала, зрідка киваючи, і подумки проводила інвентаризацію його мотлоху.

Вранці чоловік укотив на свою непильну роботу в офіс, і, щойно за ним зачинилися двері, Оксана взялася до справи. Михайлович, майстер на всі руки, за тисячу й щире спасибі поміняв серцевину вхідного замка рівно за 15 хвилин.

— А ти, Андріївно, бува не барикадуєшся? — хмикнув Михайлович, перевіряючи хід ключа.

— Протяги замучили, Михайловичу, та й екологія в квартирі псується від зайвих людей, — філософськи зауважила Оксана.

Потім почався процес зборів. Оксана підійшла до справи з хірургічною точністю.

Вона дістала з комори величезну, бувалу в бувальцях бордову валізу. Ту саму, з якою Тарас колись в’їхав у її квартиру. Туди полетіли його футболки, джинси, запасні кросівки.

Оксана не забула нічого: ні його улюблену затерту кружку з тріснутою емаллю, ні приставку з дротами, ні колекцію дурнуватих шкарпеток, які він розкидав по кутках із завидною регулярністю. Валіза вийшла важкою, щільно набитою й остаточною. Оксана викотила її в коридор, поставила біля вхідних дверей.

Поруч акуратно прилаштувала дві картаті сумки з його зимовим одягом і обійшла по колу цю монументальну споруду. Вона заварила свіжий чай і сіла чекати.

Тарас ввалився до квартири близько шостої вечора, радісно насвистуючи мотивчик зі старої реклами. Він насилу протиснувся повз барикаду зі своїх же речей і зазирнув на кухню.

— О! Ти вже речі почала збирати? Розумничка! Тільки навіщо мої сумки теж дістала? Мені ж до мами всього нічого їхати. Я частину тут залишу в коморі. Квартиранти ж коморою користуватися не будуть.

Оксана спокійно подивилася на чоловіка.

— Я тут подумала. Тарасе, ти мав цілковиту рацію. — Її голос звучав рівно, без найменшої нотки сумніву. — Я твоїй мамі чужа, а ти рідний.

Тарас розплився в усмішці, думаючи, що дружина повторює його вчорашню глибокодумну фразу.

— Ну от, я ж казав — розумний підхід.

— А раз так, — вела далі Оксана, не зводячи з нього очей, — то й моя квартира у вашій сім’ї зовсім чужа. З якого дива чуже майно має оплачувати мамині грядки? Але знаєш, твоя ідея з переїздом мені все одно дуже подобається. Просто шалено сподобалася. Тому ти просто зараз береш свою валізу й їдеш жити до мами в двокімнатну назавжди. Я залишаюся у своєму домі.

У повітрі зависла густа пауза, в якій виразно було чути, як на кухні бурчить холодильник…