Чоловік запропонував мені переїхати в гуртожиток, щоб його мати могла здавати мою квартиру, але моя відповідь швидко змінила розмову

Усмішка повільно сповзла з Тарасового обличчя. Навіть засмага, привезена з недавньої відпустки, здавалося, потьмяніла. Він закліпав, озираючись навсібіч, ніби шукав перекладача з жіночої мови на нормальну.

— У сенсі? Ти що верзеш? Яке назавжди? А як же мамин ремонт? Ми ж сім’я!

Оксана всміхнулася.

— Сім’я, любий мій, — це коли чоловік захищає комфорт дружини. Коли він розбивається на друзки, щоб їй було добре. А не виселяє її в клоповник заради того, щоб матуся лазню різьбленим деревом обшила. Тож бери валізу, Тарасику. Там на тебе вже зачекалися.

Тарас відкрив рота, щоб видати якусь гнівну тираду. Його обличчя набуло бурякового відтінку. Він зробив крок уперед, але саме в цю мить у коридорі пролунав скрегіт ключа.

Того самого старого ключа, дублікат якого зберігався у свекрухи на всяк пожежний випадок. Замок не піддавався. Ззовні хтось сопів, смикав ручку й невдоволено бурмотів…