Чоловік звик жити коштом дружини й не повірив повідомленню про розлучення. Спроба терміново зняти гроші з її картки обернулася для нього неприємним відкриттям

— запропонував Ігор. — Тут поруч є непогане місце.

Дарина на мить замислилася й кивнула.

— Чому б і ні.

У кафе вони говорили про книжки, роботу, смішні випадки, втому, життя. Ігор виявився спокійним, уважним співрозмовником, який не перебивав і не перетягував розмову на себе. Дарина спіймала себе на тому, що їй легко.

Не тому, що це був початок чогось великого. А тому, що тепер у неї знову був вибір.

Пізніше, вже вдома, вона лежала на дивані з книжкою й чашкою чаю. За вікном падав сніг, місто поступово затихало. Пів року тому вона слухала чуже хропіння за стіною, рахувала вкрадені в себе гроші й боялася зізнатися, що нещасна. Тепер вона була у своїй квартирі, в тиші, серед своїх речей.

Телефон завібрував. Повідомлення від Ігоря: «Дякую за каву. Було приємно. Повторимо?»

Дарина всміхнулася й відповіла: «Повторимо».

Потім відклала телефон, погасила світло й лягла в ліжко. За стіною не кричав телевізор. Ніхто не вимагав грошей, продуктів, уваги, покірності. Були тільки її дихання, тихий шум міста за вікном і спокій, на який вона чекала надто довго.

Дарина заплющила очі й усміхнулася.

По-справжньому.