Чоловік звик жити коштом дружини й не повірив повідомленню про розлучення. Спроба терміново зняти гроші з її картки обернулася для нього неприємним відкриттям
Роман ставав на бік матері.
— Зачини двері щільніше. Купи беруші. Не влаштовуй скандал через дурниці.
Беруші не допомагали. Крізь них однаково пробивалися крики героїв, музика, різкі звуки. Дарина лежала в темряві, рахувала до ста, потім до двохсот, але сон не приходив. Уранці вона йшла на роботу розбитою, пила каву літрами, а на операціях відчувала, як від утоми зрадливо тремтять руки.
— Дарина, ти точно в порядку? — спитала якось колега Лідія, анестезіологиня.
Вони сиділи після операції в ординаторській, пили вистиглий чай.
— Просто не висипаюся.
— Багато чергувань?
— Ні. Вдома складно. Свекруха живе з нами. Телевізор до ночі, претензії, посуд, продукти…
Лідія співчутливо похитала головою.
— Розумію. У мене мати якось на місяць приїжджала, я думала, не витримаю. Але вона хоча б поїхала.
— А моя не збирається.
— Говори з чоловіком. Нехай вирішує.
Дарина кивнула, але вже знала: розмова нічого не змінить. Для Романа мати була недоторканною. Будь-яка спроба заперечити перетворювала Дарину на примхливу й невдячну дружину.
Щоранку на кухні її чекала гора брудного посуду. Валентина Павлівна вставала пізно, пила каву, снідала й залишала чашки, тарілки, ложки в раковині. Дарина мила ввечері, а вранці все повторювалося.
Одного разу вона не витримала:
— Валентино Павлівно, ви могли б мити за собою посуд? Я приходжу після зміни, а тут знову все брудне.
Свекруха подивилася на неї зі щирим подивом.
— То ти ж однаково миєш. Навіщо мені окремо? Залишу, ти потім одразу все перемиєш. Так зручніше.
— Мені так незручно.
— Ой, Даринко, не присікуйся. Ти молода, здорова. Тобі що, важко зайву тарілку сполоснути? А в мене спина, суглоби, вік.
Після цього Дарина більше не порушувала цю тему. Просто щоранку мила посуд, стиснувши зуби.
Потім Валентина Павлівна почала розпоряджатися. Спочатку обережно: почистити картоплю заздалегідь, купити молоко, випрати її кофтинку. Потім дедалі впевненіше: що приготувати на вечерю, як складати речі, коли прибирати, які продукти купувати.
— Я ж раджу, — ображалася вона, коли Дарина намагалася заперечити. — У мене досвіду більше. Ти молода, тобі вчитися треба.
Роман підтримував матір:
— Вона справді краще розуміється на побуті. Чого ти сперечаєшся?
Одного разу Дарина повернулася з роботи й побачила, що з холодильника зникла половина продуктів. Йогурти, сир, ковбаса, овочі — усе лежало в сміттєвому відрі.
— Що це? — спитала вона, стоячи на кухні з пакетом у руці.
— Я ревізію провела, — спокійно відповіла Валентина Павлівна. — Там усе підозріле було. Йогурти ледь прострочені, сир дивно пах, ковбаса теж не першої свіжості. Я викинула, щоб ви не отруїлися.
— Я купила це вчора.
— Ну от, знову сперечаєшся. Я краще знаю, що свіже. Краще викинути, ніж потім лікуватися.
Дарина вийшла з кухні, сіла на ліжко й закрила обличчя руками. Гроші були викинуті просто так. І ніхто, крім неї, не вважав це ненормальним.
У вихідні свекруха влаштовувала перевірки шаф. Діставала речі Дарини, розглядала, коментувала.
— Ти в цьому на роботу ходиш? — спитала вона якось, тримаючи темно-зелену сукню. — Виріз якийсь занадто сміливий. Лікар має виглядати скромно.
— Це звичайна сукня.
— Для тебе звичайна, а пристойні люди такого не носять. Ромчику, подивися, у що твоя дружина вдягається.
Роман зазирнув до кімнати.
— Ну, може, справді виріз глибокуватий.
Дарина подивилася на нього.
— Ти серйозно?
