Даішник вимагав гроші у священника… Але під рясою виявився бойовий полковник у відставці
Судовий процес відкрився за три місяці. Зала була переповнена. Журналісти стояли біля стін, потерпілі займали всі лави, люди перешіптувалися й одразу замовкали, коли пристав просив тиші. Литвиненко сидів за склом без форми, у сірому светрі. Він постарів так різко, ніби ці місяці пройшлися по ньому наждаком. Поруч сидів Бондаренко, опустивши обличчя й ховаючись від камер.
Коли до зали увійшов отець Микола, запала така тиша, що було чути, як хтось упустив ручку. Він був у повному священницькому облаченні, але йшов тією самою ходою, якою колись проходив стройові огляди. Його присутність ніби витісняла із зали каламутний страх.
— Свідку Коваленко, пройдіть до трибуни, — промовив суддя.
Свідчення тривали чотири години. Отець Микола не пропустив жодного руху на трасі, жодної погрози, жодного слова. Він говорив спокійно, не мстиво, іноді робив паузу, щоб суддя встиг уточнити формулювання, і знову повертався до фактів. Кожне його речення лягало в справу важким каменем. У залі раз у раз хтось схлипував або стискав кулаки, впізнаючи в чужій історії власний страх. Він описував не лише зустріч із Литвиненком, а й систему страху, яку вибудували підсудні: як людина переставала скаржитися, коли розуміла, що скарга зникне; як форма перетворювалася на інструмент побору; як влада, що лишилася без совісті, починає вимагати поклоніння.
Адвокат Литвиненка спробував з’їдливо зауважити:
— Скажіть, свідку, вам не здається, що для мирного служителя церкви ви надто агресивно затримували молодих людей уночі біля храму?
Коваленко подивився на нього рівно.
— Зло має зустрічати опір. Якщо закон не встиг захистити стіни храму, їх захищає той, хто в ньому служить. Мої руки чисті перед Богом. А ваші підзахисні забруднили свої душі задовго до зустрічі зі мною.
Вирок виявився суворим. Литвиненко отримав дванадцять років ув’язнення. Бондаренко — п’ятнадцять. Майно, здобуте злочинним шляхом, конфіскували й спрямували на відшкодування збитків потерпілим. Це була перемога, але отець Микола не відчував тріумфу. Перемога над гниллю завжди пахне не святом, а важким прибиранням після довгої хвороби…
