Дружина пішла вранці й не повернулася, а нічна гостя несподівано попередила мене покинути дім

За кілька хвилин Ніка підвелася нагору зібрати речі. Вона сказала, що мусить повернутися до сестри, бо операцію призначено на завтра і поруч більше нікому бути. Я провів її поглядом і лишився у вітальні, а люди Войтенка дивилися й слухали все, що відбувалося нагорі.

Потім мені показали запис. Я дивився його вже ввечері, сидячи в кабінеті поруч із Романом і майором. Ніка зайшла до спальні, зачинила двері, і обличчя її змінилося так різко, ніби вона зняла шкіру. Сльози зникли. Губи скривилися. Вона відчинила мою шафу, дістала джинсову сорочку, піднесла до обличчя, понюхала й усміхнулася. Потім підійшла до нашої весільної фотографії, де я стояв щасливий, дурний, сяючий, поруч із жінкою, яку вважав долею.

Вона підняла рамку й нігтем провела по моєму обличчю. Одна тонка подряпина лягла через щоку. Вона подивилася, ніби оцінюючи, чи досить, і провела другу — навхрест через очі. Потім поставила фотографію назад.

Я сидів перед екраном, і в мене не було сил злитися. Усередині піднімалася тільки крижана ясність: ця жінка ненавиділа мене не вчора, не тиждень, а давно. Можливо, від першого дня.

На записі Ніка сіла на край ліжка, дістала з потайного відділення портфеля старий кнопковий телефон. Не той, який я знав. Вона натиснула одну кнопку.

— Кириле? Це я. Я приїхала. Він повірив. Так, усе як ми думали. Навіть гроші дав на «операцію».

Вона розсміялася тихо, коротко. Я відчув, як Роман поруч зі мною напружився.

У цього сміху не було нічого спільного з тим сміхом, який я колись любив. Він був сухий, швидкий, діловий, як клацання замка. Я дивився на екран і вперше до кінця зрозумів: вона не просто вдавала переді мною. Вона відпочивала, коли скидала мою присутність, як тісну сукню після довгого вечора. У спальні, де я вважав себе коханим, вона говорила вільно тільки з іншою людиною.

— У п’ятницю, — вела вона далі. — Так. Вечерю зроблю сама. Стейк, його улюблений салат, вино. Потім віскі. Він сам собі наллє, я знаю. Ні, я пити не буду, тільки пригублю. До ранку охолоне. Я знайду його о сьомій. Швидка, сльози, лікар, усе за списком. Документи в мене готові. Потім — похорон, спадщина, продаж. І ми поїдемо. Нарешті. Я люблю тебе. Скоро все буде наше. До п’ятниці…