Дитяча лікарка Катя зникла після чергування, а її донька несподівано помітила моторошну деталь

Коли Романа затримали, селище вже гуло від чуток, страху й перешіптувань. Подруги не здивувалися самому факту затримання. Їх радше дивувало те, що це не сталося раніше. Для них підозри виникли майже відразу, але підозра близьких — це одне, а докази для слідства — зовсім інше.

Спершу з’явилася інформація, що Роман зізнався. Він розповів, що вдарив Оксану, переконався, що вона не подає ознак життя, поклав тіло в мішок і вивіз. Його слова передавалися коротко, сухо, ніби сама сухість могла втримати жах у межах протоколу. Він говорив про палицю, про мішок, про те, як діяв після нападу. Але навіть у зізнанні залишалося багато незрозумілого.

Що це була за палиця? Звідки він її взяв? Чи було це випадкове знаряддя, чи заздалегідь підготовлений предмет? У селищі знали, що Роман захоплювався реконструкцією, брав участь у постановочних поєдинках, зберігав різний реквізит. У розмовах з’являлися версії: хтось говорив про держак, хтось — про інший важкий предмет, хтось — про травму шиї. Офіційної ясності для подруг не було. Знаряддя так і не знайшли.

Мирослава потім казала, що не вірить у просту побутову випадковість. Надто багато в тому ранку виглядало підготовленим. Діти заздалегідь вивезені. Ключ зроблено заздалегідь. Телефон потім опинився в електричці. Машину під’їхали до під’їзду. Святковий ранок, коли люди зайняті своїми справами й менше звертають увагу на чужі переміщення. У цьому проглядався не спалах гніву, а розрахунок.

Але щоб зрозуміти, чому подруги майже відразу подумали про Романа, треба було знати те, що довго лишалося прихованим. Збоку він здавався турботливим батьком, спокійною людиною, навіть трохи м’якою. У розмовах міг бути лагідним, усміхненим, ввічливим. Він не кричав на людях, не зрився в присутності сусідів, не виглядав тим, хто здатен на жорстокість. Його сила була саме в цій масці.

Оксана не одразу зізналася подругам, що вдома відбувається біда. Вона взагалі не була людиною, яка легко скаржиться. Сором, любов, надія, страх, звичка рятувати інших — усе це змішувалося в ній так, що навіть найближчі довго бачили лише окремі тріщини. То Роман надто часто телефонує. То ревнує. То контролює. То робить зауваження при всіх: як сидиш, як тримаєш спину, чому закинула ногу на ногу. Оксана могла різко відповісти, відмахнутися, підвищити голос. Подруги думали: ну, сімейна сварка, неприємно, але буває.

Вони ще не знали, наскільки далеко все зайшло. Не знали, що вдома, коли ніхто не бачить, Роман стає іншим. Тихим, методичним, страшним у своєму холодному самовладанні…