Господарі відмовилися від нього через зовнішність, але його історія отримала несподіване продовження

Олеся прослухала запис кілька разів. На останньому повторі в неї тремтіли руки, але вже не від безпорадності. Правда перестала бути лише її пам’яттю. У правди з’явилися файли, голоси, час, свідки.

Далі нічого не сталося одразу й красиво. Були заяви, пояснення, довгі сидіння в задушливому кабінеті, де слідчий відволікався на дзвінки й просив повторити одне й те саме. Була флешка з пекарні, відео Софії, висновок Степана з номером чипа, фотографії касового журналу, слова Дарины. Галина прийшла особисто й спокійно підтвердила: запис вона копіювала сама, дату й час бачила в системі.

Роман спершу тримався впевнено. Називав відео підробкою, Олесю — мстивою працівницею, Дарину — ображеною через графік. Та коли запросили внутрішні записи зоосалону, з’ясувалося, що «несправний» реєстратор усе-таки зберіг частину архіву. На ньому було видно, як уранці Роман заходить до каси ще до приходу інших і править журнал.

Валерія на повторну розмову прийшла вже без колишнього блиску. Ні важких сережок, ні впевненої усмішки. Софія сиділа в коридорі, згорнувшись на стільці, й не підводила очей на матір.

— Я не хотіла, щоб він загинув, — тихо сказала дівчинка Олесі, коли вони випадково опинилися поруч біля вікна.

Олеся подивилася на неї й побачила не суперницю, а налякану дитину, яка пізно, але все-таки обрала правду.

— Він живий, — відповіла вона. — І більше ніхто його не викине…