Ірина купила недорогий будинок для себе й дітей, але в дальній кімнаті на неї вже чекала літня жінка

На залізному ліжку, під ковдрою, сиділа Тамара Василівна. У неї на колінах спала Аня, загорнута в знайоме синє драпове пальто. Долоня старої жінки м’яко гладила дитячу голівку; ледь чутно линув наспів без слів, який наспівують над колискою. На доріжці поруч сидів у піжамі Максик, обійнявши коліна, і дивився на них.

— Сама прийшла, — прошепотіла Тамара Василівна, помітивши Ірину. — Бабусю, каже, тато знову йде. А я їй: «Анечко, він не йде, він на роботу подався. Вагони оглядає, щоб людям у дорозі не страшно було. Увечері додому прийде, а ти поспи». От і заснула.

Ірина так і залишилася біля дверей, не знаходячи слів.

— Максик слідом за сестрою прийшов, — продовжила Тамара Василівна. — Хвилювався за неї. Турботливий у тебе син. Так тут і сидить, не йде.

Максик подивився на матір. Очі блищали від сліз.

— Мамо, дозволиш мені ще тут посидіти?

Вона кивнула й пішла на кухню. Поставила чайник, а сама, доки він не закипів, стояла біля вікна й дивилася в снігову темряву.

Уранці, збираючи Аню до садочка, Ірина помітила зміну: валіза більше не стояла впритул до ліжка Тамари Василівни. Її відсунули до стіни. Одна застібка була відкрита.

На початку грудня Максик повернувся зі школи з розбитою губою. Ірина готувала вечерю й нічого не побачила: син пройшов коридором, відвернувши обличчя, і зачинився в прохідній кімнаті. Зате помітила Тамара Василівна. Постукала до нього, зайшла. За десять хвилин повернулася й заговорила з Іриною впівголоса, щоб він не чув.

— Він із Русиком Захарченком побився, п’ятикласником. Не свари його.

— Чого вони не поділили?

Тамара Василівна відповіла після паузи:

— Мене. Захарченко сказав, що у вас баба-підкидьок: син викинув, а ви, як кішку, підібрали. Максик його вдарив. Той старший, дав здачі.

Син сидів на ліжку, притискаючи до губи мокру носову хустинку. Ірина підійшла до нього.

— Максику, не можна битися. Мені вже розповіли, що це через Тамару Василівну.

Він якийсь час мовчав, не підводячи голови.

— Вона бабуся, не кішка. І тато б йому дав.

Ірина сіла й обняла сина. Увесь останній рік він уникав її обіймів, але тепер не відсунувся. Притулився чолом до плеча — зовсім як маленький.

Наступного ранку Тамара Василівна сама пішла до школи. Ірина дізналася про це лише ввечері, коли зателефонувала вчителька. Молодий голос звучав трохи розгублено.

— Прийшла така сувора, у хустці. Попросила покликати Захарченка. Я думала, зараз сварити почне, а вона спитала: «Руслане, ти онук Володимира Захарченка, тракториста?» Він підтвердив. Тоді вона йому: «Діда твого пам’ятаю, у моїй бригаді працював. Чесна, добра була людина. Почув би від тебе таке — вуха б нам’яв». І все, пішла. Руслан потім до кінця уроку червоний сидів, а на перерві підійшов до Максика й руку йому простягнув.

Закінчивши розмову, Ірина довго сміялася на кухні. За цілий рік із нею такого ще не було. Тамара Василівна дивилася на неї й ледь усміхалася кутиками губ.

Грудень стояв морозний. Якось уночі вдарило під тридцять, а під ранок котел неголосно хлопнув і згас. Від холоду Ірина прокинулася. Батареї були крижані. Вона спробувала знову запустити опалення, пригадуючи, як Ілля показував: натиснути розпал, почекати, повернути. Нічого. Котел лише клацав, не загоряючись.

У газовій службі сказали, що викликів через морози багато.

— Майстер дістанеться надвечір. А може, тільки завтра вранці.

Діти вже прокинулися, цокотіли зубами, натягуючи светри просто на піжами. Тамара Василівна вийшла, прислухалася до котла.

— Це датчик тяги, у морози з ним таке бувало. Трубу інеєм затягне, тяги немає, от він і боїться загорятися. Степан ззовні, де труба зі стіни виходить, гарячою мокрою ганчіркою її відігрівав. Іній зійде — котел запрацює.

Ірина скип’ятила воду, намочила рушник і вийшла в самій куртці. Ставши на табуретку біля стіни, обгорнула гарячою тканиною бляшану трубу. Невдовзі з неї закапало. Повернувшись, Ірина знову натиснула кнопку. Котел клацнув, наче роздумуючи, потім тихо загув — з’явився вогонь.

Аня заплескала в долоні, Максик крикнув: «Ура!» Тамара Василівна тим часом узялася до печі.

— І її протопимо. Дім вистиг, треба добре прогріти.

Майстер дістався ввечері. Оглянувши котел, пояснив, що датчик тяги справний, а утеплити слід трубу: без цього кожної морозної ночі все повторюватиметься. Ірині він залишив квитанцію за виклик. На вихідних вони з Максиком упоралися з утепленням самі; Тамара Василівна стояла внизу й керувала роботою…