Мільйонер підібрав на шосе брудну незнайомку, не підозрюючи, що її поява змінить цей вечір

— Той, хто шукає свою доньку. Соньку. Ти забрав її з траси й привіз до себе. Давай не влаштовуватимемо цирк. Мені проблеми не потрібні. І тобі, повір, теж.

Зв’язок обірвався раніше, ніж Тарас устиг відповісти.

Кілька секунд він сидів нерухомо, дивлячись на потемнілий екран. Потім різко підвівся. Холодна тривога пройшла по спині. Вітчим знайшов його номер. Отже, міг дізнатися й адресу. Отже, Соня зараз сама в будиночку, і він, ідіот, залишив її там, переконуючи себе, що до обіду нічого не станеться.

Він майже бігом вийшов з офісу. Дорогою до машини набрав охорону селища, але скинув, не дочекавшись відповіді. Швидше було самому доїхати.

Коли авто влетіло у двір, Тарас одразу зрозумів: щось не так. Двері гостьового будиночка були прочинені. Не розчинені навстіж, ні — просто щілина, але саме ця щілина вдарила по нервах сильніше за крик.

— Соня! — гукнув він, вбігаючи всередину.

Відповіді не було.

У кімнаті панувала порожнеча. На столі не лишилося документів. На підлозі валялися скріпки, біля крісла лежала перекинута сумка. На підвіконні відбився свіжий брудний слід, ніби хтось заходив або вибирався нашвидкуруч. У каміні тліли вуглини, повітря ще тримало тепло, але Соні не було.

— Соня! — крикнув Тарас уже голосніше.

Тиша відгукнулася глухо, як удар у груди.

Він обійшов будиночок, двір, гараж, зазирнув за господарські споруди, але з кожною секундою розумів усе ясніше: її забрали. Не пішла сама, не злякалася й не втекла. Саме забрали.

За кілька хвилин він уже стояв біля моніторів охорони. Черговий, сонний і розгублений, квапливо перемотував запис.

— Ось… дивіться, здається, це вона.

На екрані була ранкова вулиця біля сусідньої ділянки. Камера захоплювала кут огляду погано, але достатньо. Чоловік у темній шкіряній куртці тримав Соню за руку. Вона виривалася, відступала назад, щось казала. Звуку не було, але по її рухах і білому обличчю все було зрозуміло. Чоловік ривком потягнув її до чорної машини, що стояла майже за межами кадру.

— Назад. Повільніше, — наказав Тарас…