Мільйонер запропонував незнайомці фіктивний шлюб, але зустріч із його бабусею відкрила несподівану таємницю

В обличчі Марини щось здригнулося, однак вона не дозволила собі повірити відразу.

— Ти розумієш, що ні цього, ні дитини не було в плані?

— Розумію.

— Це не діловий проєкт, який можна виправити новим додатком до договору. Це життя, Андрію.

Він погодився, що кілька гарних фраз біля дверей нічого не вирішать. Але це могло стати початком першої розмови, у якій вони не ховалися б за умовами угоди. Марина опустилася на стілець біля стіни, поклала долоні на коліна й якийсь час дивилася в підлогу.

— Я дізналася в середу, — сказала вона тихо. — Купила тест в аптеці біля роботи й зробила його вдома після обіду. Думала, що злякаюся, почну метатися, а натомість просто сиділа й дивилася на дві смужки. У голові було лише одне: отже, ось воно як.

Андрій сів на підлогу навпроти неї, притулившись до кухонної шафи. Зазвичай він ніколи не дозволяв собі нічого подібного, але зараз хотів опинитися з нею на одному рівні, без столу, посади й звичної дистанції.

— І що ти вирішила? — спитав він.

Марина підвела очі.

— Я залишу дитину. Це рішення не залежить від того, що ти скажеш, і обговорювати його я не буду.

— Я й не збираюся сперечатися, — відповів Андрій. — Я радий.

Вона готувалася почути пропозицію поїхати, отримати гроші або зробити вигляд, що нічого не сталося. Саме тому спокійна радість Андрія вибила ґрунт з-під ніг сильніше, ніж можлива відмова. Марина звикла заздалегідь готуватися до найгіршого, але не знала, як реагувати на людину, яка без умов хотіла лишитися поруч.

Його прості слова зруйнували всі заготовлені заперечення. Марина довго дивилася на нього, ніби намагалася зрозуміти, чи немає за відповіддю розрахунку або жалю. Андрій витримав цей погляд і сказав, що хоче змінити ще одну річ — розірвати угоду, яка визначала їхній шлюб як фіктивний.

— Ти хочеш припинити все зараз? — спитала вона, і голос видав переляк, який вона не встигла приховати.

— Ні. Офіційний шлюб залишається. Я хочу прибрати договірні ролі, строки й обов’язок удавати. Не укладати замість цього жодної нової угоди.

Він сказав, що хоче справжнє весілля, на якому Лідія Петрівна сидітиме в першому ряду. Хоче, щоб Марина більше не йшла суботніми ранками з дорожньою сумкою. Розуміє, що вони познайомилися лише два місяці тому й усе почалося з листівки про знижку на піцу, але за цей час дізнався про себе більше, ніж за попередні тридцять чотири роки.

Кутик Марининих губ ледь помітно здригнувся, однак відповіді вона не дала. Підійшовши до вікна, вона довго дивилася у двір, де нерухомо стояли липи. Потім зізналася, що з дев’яти років жила без справжньої матері, з одинадцяти — без єдиної подруги, а з вісімнадцяти взагалі без надійної опори.

— Я збирала себе сама, по шматочку, — сказала Марина. — І тепер боюся. Мені незвично вимовляти це вголос, але я боюся не тебе, а того, що прив’яжуся й одного дня знову залишуся сама. Тоді буде надто боляче.

— Рано чи пізно щось обов’язково завдасть болю, — чесно відповів Андрій. — Від цього ніхто не захищений. Але ще гірше піти завчасно, а потім усе життя думати, що, можливо, нічого страшного й не сталося б. Що ти сама відмовилася від того, що могло стати домом…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇