Мільйонер запропонував незнайомці фіктивний шлюб, але зустріч із його бабусею відкрила несподівану таємницю

— Я не вмію отримувати гроші за те, що нічого не роблю, — перебила вона без різкості, але твердо. — П’ять мільйонів — це плата за певну послугу. Я виконаю все, про що ми домовимося, і отримаю їх. Але сидіти у вашій квартирі, жити на всьому готовому й чекати запрошення зіграти дружину я не стану. Мені потрібна робота. Якщо в компанії знайдеться посада, з якою я впораюся, візьміть мене. Якщо ні, я збережу свої підробітки.

У компанії Андрія налічувалося вісімсот сорок два працівники, тож знайти відповідну вакансію було неважко.

— Адміністративному відділу потрібен координатор документообігу. Обов’язки нескладні, але там потрібні уважність і акуратність.

— І того, і того мені вистачає.

— Тоді оформимо вас офіційно.

Марина кивнула, і напруження в її плечах трохи спало. Лише після цього вони відкрили папку. Владислав Бондар, юрист Андрія, підготував сім сторінок: спільне проживання, публічні появи, фінансові зобов’язання сторін, конфіденційність і порядок дострокового розірвання. Владислав сидів осторонь із ноутбуком, готовий одразу виправляти спірні пункти.

Марина читала не по діагоналі. Вона ретельно розбирала кожен абзац, іноді поверталася до попередньої сторінки, а потім попросила ручку й підкреслила один рядок.

— Тут сказано, що після розірвання договору я ще п’ять років не можу розкривати характер наших стосунків. Це надто довго. Пропоную два роки.

Андрій ледь підняв брови.

— Три.

— Два з половиною.

— Згоден.

Владислав мовчки вніс зміну. Андрієві сподобалося, як Марина вела цей короткий торг: без примх, без спроби виторгувати якомога більше, але з чітким розумінням власної межі.

— Лишилося питання, — сказала вона, дочитавши останню сторінку. — Коли ми поїдемо до вашої бабусі?

— Післязавтра, у суботу. Я хочу познайомити вас до реєстрації. Для неї важливо поговорити з вами й скласти власне враження.

Марина опустила очі на договір. На її обличчі промайнуло щось швидке й незрозуміле, але Андрій не встиг уловити, що саме.

— Добре. Отже, в суботу.

Вони підписали обидва документи. Марина виводила літери рівно й акуратно, без розмашистих розчерків. Андрій забрав один примірник, другий передав їй. Коли Владислав закрив ноутбук і вийшов, Андрій попросив Марину затриматися.

— Можна поставити запитання, яке не стосується умов угоди?

— Можна.

— Учора ви відповіли одразу. Не попросили часу, нічого не уточнили. Чому?

Пауза затягнулася. Марина відвернулася до вікна, за яким безперервним потоком рухалися машини, потім знову подивилася на Андрія.

— Ви сказали дві речі: «помирає» і «останнє бажання». І в ту мить мали зовсім не такий вигляд, як людина, що вигадала гарну історію. Такий біль важко вигадати.

— І тільки цього вам вистачило?

— Мені — вистачило.

Вона підвелася й дбайливо склала свою копію договору.

— Я вмію помічати, кому справді боляче, а хто лише вдає потрібне почуття. Така навичка з’являється, якщо довго перебуваєш серед людей, яким часто доводиться прикидатися.

Марина не уточнила, що це були за люди й місця. За стриманою фразою відчувалася ціла закрита частина її життя, куди Андрія поки не запрошували і, можливо, ще довго не збиралися запрошувати.

— До суботи, — сказала вона біля дверей.

— До суботи.

Залишившись сам, Андрій кілька хвилин не рухався, хоча така бездіяльність була йому зовсім не властива. У пам’яті звучали її слова про здатність розпізнавати чужий біль. Так не говорить людина, яку дитинство навчило довіряти світові. Таке вміння зазвичай дістається тим, хто надто рано зіткнувся і з чужим удаванням, і з власними ранами.

Він узяв порожню чашку Марини. Вона допила каву до останньої краплі. Ще одна крихітна риса: ця дівчина не звикла залишати щось незавершеним або марнувати навіть те, що їй запропонували. Усе складалося так, як Андрій задумав: договір підписано, умови узгоджено, першу зустріч із бабусею призначено. І все ж усередині зростала тиха тривога. Відтоді як Марина подивилася на нього в парку й спокійно погодилася, його ретельно вибудуваний план уже перестав належати тільки йому…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇