Молодший брат привів додому нову жінку й одразу спробував змінити сімейні правила.

— Арина відчула, як усередині піднімається гаряча хвиля. — Це моя квартира. Мій дім. А ти привів сюди людей, яких я майже не знаю, і вирішив, що мені досить просто змиритися?

Інга вимкнула плиту, акуратно відставила сковорідку й повернулася до неї. Руки склала на грудях. У її спокої було щось зухвале.

— Давай не влаштовуватимемо сцену, — промовила вона м’яко, але з ледь вловимою насмішкою. — Усі дорослі. Можна поговорити без крику.

— Поговорити? — Арина тихо всміхнулася. — Ти вже стоїш на моїй кухні, готуєш на моїй плиті й міркуєш про те, як мені поводитися. Хіба розмова не мала відбутися раніше?

— Я сюди не вдерлася, — відповіла Інга. — Кирило сам запропонував. Він сказав, що тобі байдуже, хто живе поруч, якщо в квартирі чисто.

Арина різко подивилася на брата. Той вивчав підлогу так уважно, ніби там міг знайти рятівну підказку.

— Ти справді так сказав? — запитала вона майже пошепки. — Що мені байдуже?

— Арин, я не хотів, щоб ти нервувала, — пробурмотів Кирило. — Просто Інзі з Мілою зараз важко. Їм нікуди йти. Я вирішив, ти зрозумієш.

— Зрозумію? — Вона зробила крок уперед. — Ти привів їх сюди без моєї згоди. Вони вже переставляють мої речі, чіпають усе підряд. Учора я знайшла в смітнику свою чашку. Ту саму, з ромашками. Ти знаєш, як я її любила.

Інга ледь повела плечем….