На 18-річчі сина чоловіка свекруха вручила йому ключі від моєї квартири, не підозрюючи, яке запитання я поставлю наступним.

Оксана скинула виклик і замислилася. Люди не пакують речі просто так. Не відкладаючи справу в довгу шухляду, вона кинула ключі від машини в сумку й виїхала в іншу частину міста.

Дорога зайняла пів години. Піднявшись на п’ятий поверх, Оксана відчинила двері своїм ключем без стуку. Вона мала на це повне право.

Квартира була її, і вона зобов’язана була перевірити стан інженерних мереж, якщо мешканка затіяла незрозумілу активність. У ніс ударив запах пилу, лавандового мила й старого паперу. У коридорі стояли три величезні коробки з-під собачого корму «Чаппі», щільно замотані скотчем.

Із вітальні долинав бадьорий голос естрадного співака зі старого радіоприймача. Оксана пройшла до кімнати, а Галина Степанівна стояла на табуретці й методично знімала з вікон щільні бордові штори, замінюючи їх на якийсь жахливий тюль із люрексом. На підлозі валялися стоси книжок, посуд, постільна білизна.

— Бог у поміч, Галино Степанівно! — голосно сказала Оксана.

Свекруха здригнулася, ледь не гепнувшись із табуретки. Штора поповзла карнизом із жалібним скрипом металевих кілець.

— Оксаночко, та хто ж так лякає? У мене ледь інфаркт не стався. Ти чого не дзвониш?

— Вирішила перевірити труби у ванній. Сусіди знизу скаржилися на вологу, — не кліпнувши оком, збрехала Оксана. — А ви, я бачу, теж ремонт затіяли? Чи переїжджаєте кудись?

Галина Степанівна поправила збиту кофтинку й злізла на підлогу. Її обличчя виражало суміш крайнього лукавства й невмілого благочестя.

— Та так, мотлох розбираю. Весна скоро. Вікна помити, енергію оновити. Речі ось зимові прибираю в коробки з-під собачого корму. Ой, ну що Ірка дала, в те й складаю. Не присікуйся, невістко. Чаю будеш?

Оксана подивилася на коробки, на складені речі. Брехня була настільки очевидною, що її можна було помацати руками. Але влаштовувати скандал без прямих доказів Оксана не стала. Навіщо лякати здобич завчасно?

— Ні, дякую, роботи багато. Труби сухі. Я поїхала. Дивіться, коробками паркет не подряпайте.

Вийшовши з під’їзду, Оксана сіла в машину й вистукувала пальцями по керму. Пазл зійшовся ідеально. Свекруха зібралася дарувати квартиру Максиму на вісімнадцятиріччя.

Її квартиру. А сама планувала тріумфально в’їхати до них із Павлом, попередньо вимірявши місце під свій диван. Павло з його безхребетністю перед матір’ю сто відсотків був у курсі цього блискучого плану.

Але мовчав, сподіваючись, що Оксана, поставлена перед фактом, ламатися не стане. Родина ж, дитині потрібен старт. Оксана завела мотор.

Губи торкнула легка, хижа усмішка.

— Якщо ці люди хочуть шоу з врученням ключів, вони отримають шоу…