На 18-річчі сина чоловіка свекруха вручила йому ключі від моєї квартири, не підозрюючи, яке запитання я поставлю наступним.

Субота видалася похмурою й вітряною.

Ресторан «Золота підкова» був апофеозом заміського кітчу. Ліпнина з пінопласту, важкі оксамитові портьєри бордового кольору, позолочені стільці й стійкий запах смаженої свинини, змішаний із дешевими парфумами гостей. Оксана приїхала в простій темно-зеленій сукні.

Павло метушився довкола, поправляючи краватку. Він був підозріло збуджений, тер руки й постійно поглядав на матір. Галина Степанівна сяяла, мов мідний таз.

На ній була сукня кольору електрик, а на грудях спочивала брошка розміром із невелику пательню. Гості зібралися галасливим натовпом. Родичі з боку Павла нагадували шумний табір, що зірвався з місця заради безплатної їжі.

Дядько Гриша пустив у хід зубочистку ще до того, як принесли гаряче, голосно обговорюючи ціни на бензин. Тітка Валя з приголомшливою спритністю вже встигла перекласти зі столу до своєї бездонної сумочки дві розетки з червоною ікрою, накривши їх паперовими серветками. Ірина сиділа навпроти Оксани, час від часу закочуючи очі й відправляючи шматки сиру просто до рота з ножа.

У центрі столу сидів іменинник. Максим виявився довготелесим сутулим підлітком із копицею неслухняного волосся. Одягнений він був у об’ємне худі, почувався явно не у своїй тарілці й дивився на весь цей балаган із погано прихованим жахом.

Мати хлопця принципово не прийшла, дозволивши родичам із боку батька розважати сина. Столи вгиналися від майонезних салатів, м’ясних нарізок і глеків із компотом. Місцеві музиканти в кутку зали мучили синтезатор, видаючи щось середнє між шансоном і весільним маршем.

Оксана пила мінеральну воду з лимоном, різала ростбіф на дрібні шматочки й уважно спостерігала за режисурою вечора. Павло виголосив черговий тост, вручивши синові конверт із грошима.

— Дякую, тату, — буркнув Максим, не підводячи очей.

Подарунки йшли чергою: конверти, сертифікати, шкарпетки, обіцянки великого майбутнього.

Нарешті настав час ікс…