На новосіллі мати зажадала переписати мій дім на брата, не згадавши, як колись сама виставила мене за двері

— Поговорити хочу. По-братньому, — почав Кирило.

— Нам нема про що говорити.

— Андрію, ну годі. Ми рідні люди. Невже через одну сварку тепер усе життя не спілкуватися?

Молодший старанно вдавав дружелюбність, але Андрій не піддався.

Андрій нагадав, що спроба отримати чужий дім — не звичайна сварка. Кирило відразу відступив: вимагала мати, а він лише погодився, бо подумав, ніби братові справді не потрібно стільки кімнат. Андрій повідомив, що скоро в нього народиться дитина, а згодом, можливо, з’являться ще діти. Дім підходить їхній сім’ї якнайкраще.

Кирило переминався з ноги на ногу.

— Тоді хоча б позич грошей на оренду. Я потім поверну.

— Коли?

— Влаштуюся, почну отримувати зарплату й поступово віддам.

Андрій уважно подивився на нього: у двадцять три роки брат усе ще говорив про роботу як про подію з невизначеного майбутнього.

Причиною раптового бажання працювати виявилася дівчина. Олена поставила умову: або Кирило знаходить роботу й стає самостійним, або їхні стосунки закінчуються. Андрій зауважив, що вона вчинила розумно й давно мала це зробити.

Кирило майже благав допомогти, адже для багатого брата ця сума нібито нічого не означає, а його життя може змінитися. Андрій відмовив. Він порадив почати заробляти самостійно, не розраховуючи на черговий подарунок.

Молодший спалахнув і заявив, що гроші перетворили доброго Андрія на камінь. Той відповів: недовірливим його зробили не гроші, а власна сім’я. Якщо найближчі люди здатні зрадити й використати, довіряти чужим стає ще важче.

Зрозумівши, що вмовляння марні, Кирило пішов. За тиждень він з’явився знову, вигадавши нову біду. Потім приходив іще: то потрібні були кошти на лікування дівчини, то нібито треба було заплатити за можливість влаштуватися на роботу. Історії змінювалися, але Андрій незмінно відмовляв, а брат із кожним разом ішов усе зліший.

Віра Степанівна тим часом розшукала номер Софії. Перший дзвінок почався зі скарг і лагідних звертань. Свекруха розповідала, що Кирилові ніде жити окремо й створювати сім’ю, а грошей на оренду в нього немає. Андрій же, за її словами, навіть слухати їх не хоче. Вона просила невістку вплинути на чоловіка.

— Віро Степанівно, я не стану втручатися у ваші стосунки. Андрій дорослий і сам вирішує, кому допомагати, — спокійно відповіла Софія.

— Але ти можеш на нього вплинути. Жінка завжди здатна спрямувати чоловіка. Попроси хоча б про невелику матеріальну підтримку.

Софія повторила, що рішення належить чоловікові. Лагідний тон свекрухи відразу зник. Вона назвала невістку жорстокою й звинуватила в тому, що та налаштовує сина проти рідної матері…