На новосіллі у свекрухи жінка несподівано впізнала квартиру своєї бабусі, яка безслідно зникла

— Діду, а ну припини, я до суду подам!

Палич у відповідь лише кректав і далі ганяв новоселів коридором.

— Посадив мене цей аферист у таксі, — вела далі Лідія Степанівна, прихилившись до підвіконня. — Водієві грошей дав і відправив.

— Їдемо годину, їдемо дві. Ліс якийсь почався, глушина. Приїжджаємо, дивлюся, а там реально все включено, а точніше — вимкнено.

— Паркан іржавий перекосився, ворота на чесному слові висять. На вивісці написано: «Пансіонат “Зоря”. Корпус для доживання».

— Будинок для літніх, наполовину занедбаний. На ґанку бабці сидять, в одну точку дивляться. Я до адміністраторки, а вона мені каже:

— Вам ліжко-місце в палаті на шістьох оплатили на місяць наперед за найнижчим тарифом.

Бабуся виразно подивилася на Марину. Її очі недобре звузилися.

— На що ці два дебіли сподівалися, взагалі незрозуміло. Що я там лишуся капусту жувати? Чи що, у мене телефона немає — таксі додому викликати? Я водія за барки вхопила, поки він не поїхав. Подвійний тариф пообіцяла, якщо він мене назад із вітерцем домчить…