На ювілей чоловік подарував мені порожню коробку від айфона, не підозрюючи, чим закінчиться його жарт

Ранок ювілею почався метушливо й гучно. Роман кудись зник майже одразу після сніданку, кинувши на ходу:

— Побачимося на святі. Треба доробити останні штрихи.

Ганна Петрівна прийшла рівно о десятій з великою холодною закускою і виглядом полководця перед вирішальною битвою. Вона без зволікань зайняла кухню, відчиняла шафки, перевіряла миски, переставляла продукти й роздавала вказівки так, ніби в цій квартирі жила вона, а Олеся лише тимчасово допущена до плити.

Телефон не працював, і привітання від друзів Олеся приймала по домашньому телефону або з мобільного свекрухи, коли та великодушно дозволяла. Це було незручно й дивно: день народження, люди дзвонять, пишуть, а іменинниця ніби випала зі звичного життя. Та вона знову переконувала себе, що вже ввечері все зміниться.

Коли Ганна Петрівна відлучилася по забуту зелень, у двері подзвонили. На порозі стояла сусідка Варвара Семенівна з букетом ромашок.

— З днем народження, Олесенько! — сказала вона, міцно обіймаючи її. — Знаю, що рано, але потім не виберуся. До онуків треба їхати.

Вони пройшли на кухню. Варвара Семенівна озирнулася на коридор і знизила голос:

— Свекруха твоя знову тут командує?

— Допомагає, — втомлено відповіла Олеся.

— Ну так, допомагає, — сусідка похитала головою. — Я вчора чула, як вона в під’їзді з кимось по телефону говорила. Хвалилася, що син подарував їй дорогезний смартфон. Я ще подумала: з чого б це? У неї ж наче не свято.

Олеся відчула, як усередині все стиснулося. Горло ніби перехопило тонкою ниткою.

— Ви, мабуть, не так зрозуміли, — сказала вона, намагаючись усміхнутися. — Роман подарунок мені готує. У мене сьогодні ювілей.

— Ой, пробач, дитино, — Варвара Семенівна одразу зніяковіла. — Може, й переплутала. У моєму віці вуха вже не ті. Не бери в голову.

Вона поплескала Олесю по руці, але сказані слова вже застрягли десь глибоко. Олеся спробувала їх відігнати. Не міг Роман так учинити. Не міг купити матері те, про що мріяла дружина, а їй лишити тільки натяки. Коли повернулася Ганна Петрівна, Олеся мимоволі почала придивлятися до її сумки, до рук, до телефона. Свекруха користувалася своїм старим апаратом і нічим не видавала наявності нової дорогої речі.

«Сусідка справді недочула», — вирішила Олеся. І все одно тривога не зникла, лише сховалася під тонким шаром очікування…