Несподівана розв’язка однієї дуже зухвалої автопідстави

Завдяки такому підходу його невдовзі помітили потрібні люди, і Гуров вийшов на волю 1974 року. Вісім місяців він бачив тільки дім, старіючу матір і рідний завод. Однак спокійне життя тривало недовго, а потім він знову зірвався.

У 1976 році настав другий строк — п’ять років суворого режиму в західній колонії за зберігання і співучасть. Саме тут Гуров почав остаточно перетворюватися на ту людину, якою зрештою став. Він розбирав будь-які суперечки абсолютно спокійно, без крику й без зайвих погроз.

Чоловік просто сідав, уважно вислуховував обидві сторони й виносив рішення по совісті. Його слухалися не з первісного страху, а з щирої поваги, що було куди цінніше. Він вийшов на волю 1981 року, коли йому виповнився тридцять один рік.

На той час його мати вже тяжко хворіла через проблеми із серцем. Він провів поруч із нею довгі чотири роки, возив по лікарях, тримав дім у порядку й зовсім не пив. Але 1985 року вона померла, і щось усередині нього остаточно перестало стримувати його на шляху виправлення.

Третя відсидка почалася того ж року — сім років ув’язнення за вимагання. Його відправили до південного табору, де зрештою коронували й призначили смотрящим. Це сталося не тому, що він був надміру жорстким, а тому, що завжди залишався справедливим.

Оточення відчувало в ньому внутрішній стрижень, який не гнеться ні під тиском табірної адміністрації, ні під чужими посулами. Він вийшов на волю 1992 року у віці сорока двох років, опинившись у державі, яку вже не впізнавав. Навколо були нові бандити в яскравих піджаках, безкінечні розбірки й стрілянина серед білого дня.

Гуров дивився на весь цей хаос із відвертою бридливістю старого майстра, якому показують огидну чужу халтуру. Його активно кликали в справи, його слухали, а його слово мало величезну вагу навіть у ті безмежні роки. Але сам він у кримінал нового часу принципово не поліз.

У 1998 році, у свої сорок вісім років, він ухвалив рішення, яке дуже здивувало багатьох його знайомих. Він пішов на спочинок зовсім тихо й без гучних заяв. Чоловік купив за безцінь напіврозвалений будинок у селі Кривий Лог, за сорок кілометрів від Нафтограда, завів невеликий город і кота.

До 2012 року йому виповнилося шістдесят два роки. У нього було зморшкувате обличчя, важкі руки, тихий голос і пронизливий погляд людини, яку давно вже ніщо не може здивувати. Щоосені він їздив до Нафтограда до онуки Насті, дванадцятирічної дівчинки, яка жила з матір’ю у двокімнатній квартирі на околиці міста.

Для маленької Насті він був просто улюбленим дідом, який уміє полагодити що завгодно й ніколи не підвищує голосу. Більше про його минуле дівчинка абсолютно нічого не знала. І, щиро кажучи, знати ці подробиці їй було зовсім ні до чого…