Оля допомогла незнайомій бабусі в аптеці й отримала пораду, яка вночі виявилася зовсім не випадковою

Леся набрала чоловіка з першого разу, хоч пальці ковзали по екрану.

— Назаре, приїжджай додому. Зараз.

— Що сталося?

— Будь ласка. Не телефоном.

Коли Назар увійшов і побачив на кухні Артема з Паличем, він зупинився так різко, ніби вперся в стіну. Обличчя зблідло.

— Лесю, що відбувається?

— Сідай, — сказав Артем спокійно. — Розмова буде довга.

Назар сів поруч із дружиною, але не дивився на неї. Леся простягнула руку й накрила його пальці своїми. Вони були крижані.

— Я знаю про Остапа, — сказала вона тихо. — Про борг. Про людей, які тебе шантажують.

Він здригнувся. В очах з’явилася не злість, як вона боялася, а жах.

— Звідки?

— Варвара Степанівна. Вона знайшла мене.

Назар закрив обличчя руками.

— Господи… Я не хотів. Я так не хотів, щоб ти…

— Вони сьогодні приходили сюди, — втрутився Артем. — Погрожували Маркові. Тому досить мовчати. Мені треба почути все. Від самого початку.

Довго ніхто не говорив. Потім Назар ніби зламався — плечі опустилися, обличчя постаріло одразу на кілька років.

— Добре, — сказав він глухо. — Я розповім.

Почалося все, як він пояснив, півтора року тому. Остап працював головним бухгалтером в «АркадаСтрої». Гордин цінував його: хороша зарплата, службова машина, довіра. А потім Остап випадково натрапив на другий комплект документів.

— Він був чесний до дурості, — Назар говорив, дивлячись у стіл. — Не міг зробити вигляд, що нічого не бачив. Спершу думав, помилка. Потім почав перевіряти й зрозумів: через фірму ганяють гроші. Величезні суми. Фіктивні підрядники, роздуті кошториси, подвійна бухгалтерія. А на будівництвах економили на всьому, аж до матеріалів.

— Він збирав докази? — спитав Артем.

— Так. Записував усе в зошит. Імена, дати, суми. Хотів іти в поліцію, але хтось доніс Гордину. У ніч перед зникненням Остап подзвонив мені. Сказав, що за ним стежать, що мусить виїхати. Просив доглянути матір. А потім зник.

Леся слухала й відчувала, як у неї німіють пальці. Вона уявляла Назара з телефоном у руці, в нічній тиші, коли друг говорить із темряви: «Якщо що — подбай про маму», — і зв’язок обривається.

— А борг? — спитав Артем.

Назар усміхнувся без радості.

— Я був поручителем. Остап хотів купити матері квартиру. Після його зникнення банк виставив борг мені. Але з боргом я б іще впорався. Гірше було інше: Гордин дізнався, що ми друзі. Його люди почали приходити до мене. Спершу питали, де Остап, чи є в нього копії, що він мені казав. Я чесно відповідав: не знаю. Вони не вірили.

— І почали вимагати гроші?

— Так. Сказали, якщо не платитиму й не виконуватиму доручення, постраждають Леся й Марк. Я продав машину, набрав кредитів, віддавав їм усе, що міг. Щотижня. Але їм було мало.

Леся дивилася на чоловіка, і колишня образа танула, лишаючи по собі біль іншого ґатунку. Він не просто віддалився. Він повільно тонув поруч із нею й мовчав, бо вважав мовчання захистом.

— Чому ти мені не сказав? — голос у неї здригнувся. — Чому вирішив, що я маю жити в темряві?

Назар підняв очі. У них стояли сльози.

— Я боявся. За тебе. За Марка. Боявся, що ти злякаєшся, почнеш щось робити, а вони дізнаються. Я думав, якщо терпітиму, то триматиму їх подалі від вас.

— Дурень, — прошепотіла Леся й обійняла його. — Любий мій дурню. Ми ж сім’я. Ти мав прийти до мене.

Він уткнувся обличчям їй у плече. Його плечі здригалися. Артем відвернувся до вікна, Палич мовчки вийшов у коридор. Кілька хвилин на кухні було чути тільки їхнє уривчасте дихання.

Потім Артем повернув розмову до справи.

— Нічні виходи. Куди тебе ганяли?

Назар витер обличчя долонями.

— На склад за містом, у промзоні за старим заводом. Сірий ангар. Я переносив коробки, вантажив у машини. Не питав, що всередині. Боявся знати.

— Схему складу пам’ятаєш?

— Так. Камери по кутах, два пости охорони, вночі людей менше.

Артем переглянувся з Паличем.

— Це вже серйозно. Дуже серйозно.

Леся стисла руку Назара.

— Що тепер?

— Тепер ви слухаєте мене, — сказав Артем. — Назар сьогодні нікуди не йде. Якщо дзвонитимуть — не відповідати. Я підніму матеріали, покажу зошит економічному відділу й людям, які займаються такими справами. А вам треба триматися разом і не геройствувати…