Падчерка погодилася на шлюб, що мав стати жорстоким жартом, та весілля пішло не за планом

Наступні дні минули в гарячковій підготовці. Дім наповнився голосами, списками, коробками, примірками, короткими розпорядженнями Галини. Усе робилося швидко й дорого, ніби зовнішня бездоганність могла приховати насильство, що лежало в основі цього шлюбу.

Напередодні церемонії Олеся сиділа в кріслі салону краси й дивилася в дзеркало, поки майстер укладав її волосся у складну весільну зачіску. На колінах лежала біла тканина сукні — під пальцями гладка й холодна. Очі Олесі здавалися сумними, та в глибині їх з’явилася тиха рішучість.

Вона думала про Назара. За ці дні вони обмінялися кількома обережними розмовами, незграбними усмішками, короткими фразами, в яких було більше мовчання, ніж слів. Він тримався з вдячністю й настороженістю, ніби щомиті чекав, що все відберуть назад. Олеся бачила в ньому не засіб для сімейного уроку, а людину, якій надто довго не давали шансу.

— Він, мабуть, такий самий розгублений, як і я, — пробурмотіла вона, майже не помічаючи, що говорить уголос. — Може, цей шлюб… може, через нього все-таки можна зробити щось справжнє.

Майстер обережно усміхнувся в дзеркалі.

— Хвилюєтеся перед церемонією?

Олеся помовчала.

— Це важко назвати звичайним хвилюванням, — відповіла вона. — Але я хочу вчинити правильно, наскільки це можливо.

Її думки поверталися до людей на вулиці, до голодних облич, до рук Назара, що ділили сендвіч на три частини. Якщо в неї залишалися становище, ім’я, доступ до коштів, вона могла спробувати спрямувати все це туди, де допомога була потрібна. Навіть якщо Галина задумала приниження, Олеся не зобов’язана була дозволяти цій жорстокості стати кінцем.

— Готово, — сказав майстер. — Вам подобається?

Олеся подивилася на відображення. Перед нею сиділа не лише наречена в білому, а й жінка, яка раптом відчула в собі мету.

— Так. Дякую. Усе добре.

Вона вже збиралася підвестися, коли почула шепіт двох працівниць біля стійки.

— Це падчерка Галини, — сказала одна. — Пам’ятаєш той давній скандал навколо її мачухи?

— Як забути? — відповіла друга. — Казали, там було щось страшне. Тільки доказів не знайшли.

Обидві помітили погляд Олесі в дзеркалі й поспішно змовкли, вдаючи, що зайняті справами. Та слова вже зачепилися за свідомість. Давній скандал. Щось страшне. Нічого не довели.

Олеся відчула, як серце забилося швидше. Вона давно помічала, що Галина уникає розмов про минуле, особливо про життя до шлюбу з Мироном. Будь-яке невинне прохання розповісти про колишні роки зустрічало суху усмішку й зміну теми. Тепер ці ухиляння раптом склалися в тривожний візерунок.

Олеся підійшла до вікна салону. У склі відбивалися її зачіска, біла сукня, серйозні очі. Вона більше не виглядала дівчинкою, яку можна налякати сімейним скандалом.

— Я дізнаюся, що ти приховуєш, Галино, — прошепотіла вона. — Рано чи пізно дізнаюся…