Підозри дружини посилювалися з кожним днем, і візит до сусідньої квартири багато що пояснив

Наступного вечора вона стояла в передпокої майже без руху, прислухаючись до кожного звуку ліфта. Серце билося неприємно гучно. Час тягнувся болісно. Вона то підходила до дверей, то відходила, то сварила себе за підозріливість, то знову згадувала: «Завтра чекаю тебе в себе».

Нарешті ліфт зупинився поверхом вище.

Ірина обережно прочинила двері й визирнула. Віктор вийшов із кабіни, озирнувся й попрямував до квартири Марини. Двері відчинилися майже відразу. Марина зустріла його спокійно, навіть привітно, як людину, на яку чекала. За секунду він зник усередині.

У Ірини потемніло в очах.

Спершу їй захотілося кинутися туди негайно, загрюкати кулаками в двері й вимагати пояснень. Але потім у голові виник інший план — безумний, соромний, але в ту мить він здавався єдино правильним.

Кілька місяців тому вона випадково отримала особистий номер місцевого працівника поліції Арсенія Орлова. Тоді в будинку перевіряли квартиру, де тимчасово жив підозрілий чоловік, і Ірину попросили бути присутньою як свідка під час офіційної процедури. Номер зберігся в телефоні, хоча вона ніколи не думала, що скористається ним.

Тепер пальці самі знайшли контакт.

— Арсенію Андрійовичу, — промовила вона тремтячим голосом, — вибачте, що дзвоню особисто. У квартирі над нами відбувається щось дивне. Чути крики, я боюся, що там може бути щось незаконне. Потрібна допомога.

— Ірино Сергіївно?