Після пологів чоловік відмовився від Оксани й дитини, але несподіваний дзвінок невдовзі змінив її становище

Вона помовчала. «За пів року, якщо чесно. Хоча це вже було сказано».

«Було», — погодився він. «Але не зайве». Вона взялася за ручку дверцят.

Потім зупинилася. «Олексію Богдановичу», — сказала вона. «Так». «Дача. Я вирішила не продавати». «Я пам’ятаю, ви казали».

«Я хочу туди поїхати влітку». Вона помовчала. «З донькою. Подивитися на сад. Може, привести до ладу яблуні, там було кілька старих». Він дивився на неї.

«Це хороша ідея», — сказав він. «Я подумала, може, ви покажете, де що. Ви там бували, знаєте, що до чого».

Гнатюк мовчав секунду. «Покажу», — сказав він. Оксана кивнула, відчинила дверцята, вийшла.

Біля під’їзду озирнулася. Він дивився на неї крізь скло. Вона коротко кивнула.

Зайшла. Сходи, третій поверх, свої двері. Вона відчинила, увійшла.

У квартирі було тихо й трохи пахло свіжою фарбою. Господиня фарбувала підвіконня перед здачею. Оксана роззулася, пройшла до кімнати.

Увімкнула торшер. Ліжечко доньки стояло біля стіни порожнє, донька — в Наталі. Тихо.

Оксана підійшла до вікна. Двір унизу був майже темний, один ліхтар, кілька освітлених вікон у будинку навпроти. Десь унизу грюкнули дверцята машини.

Вона провела поглядом світло фар, що зникало за рогом. На полиці біля вікна стояла фотографія, та сама, яку Гнатюк передав їй після оформлення спадщини. На ній — двоє чоловіків, знятих давно…