Після прощання з тяжко хворою дружиною чоловік випадково почув розмову медсестер, яка змусила його схопитися з місця

Він ліг тієї ночі о пів на дванадцяту. Лежав і дивився в стелю. Думав про Савченка, про те, як той стояв на ґанку й перевіряв телефон.

Без поспіху. Упевнено. Людина, яка звикла, що все йде за планом.

Микола думав: «Ти знаєш мій розклад. Середи, банк. Отже, Ірина розповідала».

Він подумав: «Отже, ви розмовляєте не тільки в палаті». Узяв телефон. Подивився на їхнє з Іриною листування.

Останні повідомлення, побутові, про ліки й передачі. Він прогорнув вище, до січня-лютого. Усе таке саме.

Нічого, що вибивалося б. Отже, у неї інший телефон. Або месенджер, про який він не знає.

Або і те, і те. Він відклав телефон. Не злився.

Це було несподівано. Він чекав злості й не знаходив її. Виникло те саме холодне, зосереджене відчуття, що при виявленні помилки в проєкті за день до здачі.

Помилки, яку ще можна виправити. Не треба кричати. Треба рахувати заново.

Він вирішив, що вранці в четвер напише Марині. Їм треба зустрітися ще раз. Бо одного імені мало.

Йому потрібні докази. Левченко передзвонив раніше, ніж обіцяв. Не через три дні.

Через один день. У четвер, о пів на одинадцяту ранку, коли Микола стояв у черзі в аптеці по вітаміни для Ірини, телефон завібрував.

Він вийшов на вулицю, так і не зробивши покупки. Аптекарка крикнула вслід щось про чергу.

— Так, Сергію. Слухаю.

Левченко говорив інакше, ніж зазвичай: повільніше, напруженіше.

— Ти точно хочеш це знати?

— Так.

— Тоді зустріньмося. Не телефоном.

Вони зустрілися в кафе за два квартали від лікарні.

Левченко прийшов із текою. Звичайною, картонною, із зав’язками. Поклав на стіл руку зверху.

Замовив американо, хоча зазвичай брав чай.

— Я пробив рахунки через Ольгу, — почав він. Ольга, його колишня однокурсниця, тепер працювала в службі нагляду у сфері охорони здоров’я.

— За двома з трьох позицій знайшлися невідповідності. Препарат, який тобі виставили за дев’яносто дві тисячі, у лікарняних поставках за цей період не значиться. Саме по собі це ще нічого не доводить, але перевірити треба.

— У накладних за цей період його немає.

Микола дивився на теку.

— Тобто його не закуповували?

— За цими накладними — ні. — Левченко прибрав руку з теки. — А виїзний спеціаліст, якийсь Роман Миколайович Ткаченко, існує, ліцензію на приватну практику має.

— Але адреса реєстрації — звичайна квартира в іншому місті. Ольга перевірила. За останні пів року він виставив рахунки чотирьом пацієнтам цієї лікарні.

— Загалом трохи більше мільйона двохсот. Він працює з Олегом Вікторовичем. Два отримувачі платежів за рахунками пов’язані з ним.

— У третьому рахунку вказано іншу юрособу, але засновник той самий. Ім’я засновника тобі сказати?

— Скажи.

— Ігор Андрійович Савченко…