Після слів незнайомки Оксана дізналася, що коїться за її спиною

Оксана підвела очі.

— З ким?

— У призначений час з’явлюся, як обіцяла. Ви теж приїдете — відкрито, господинею свого дому. На ногах, здорова, така, що розуміє, що відбувається. І нехай при мені, при свідках, при дільничному спробують продати ваше добро за фальшивою довіреністю. Подивимося їхні папери. Тоді й з’ясується, хто в нас лежачий.

— Дільничний! — ахнула Марина. — Та Борис же! Знаю його, правильний чоловік. Свисни — таку справу руками відірве. Він на Дениса давно зуб має. Чула, той і в інших районах устиг наслідити.

— Зачекайте, — Оксана замотала головою. — Як я туди піду? Там Віктор, ці люди… Мені страшно.

Поверх окулярів Галина Андріївна подивилася суворо, але з несподіваним теплом.

— Боятися, люба, правильно. Тільки дурна страху не знає. Але втечеш зараз, а завтра повернешся на згарище. Підроблять, обійдуть, дотиснуть — спосіб знайдуть. Зараз іще продаж не відбувся, реєстрацію зупинили, довіреність поки не пущена в хід. Станеш за своє по закону, при свідках — тоді їм кінець, а не тобі. Від біди побіжиш, вона навздогін кинеться; зустрінеш на весь зріст — відступить. Життя мене цього навчило.

У пам’яті Оксани постала Раїса Іванівна. Бабуся без чоловіка виростила доньку й онуку, вела господарство й ні перед ким не схилилася. Вона вчила: не покинеш землю — будеш ситий, зате від людини можна чекати обману. Усе це бабуся знала наперед.

— Приїду, — сказала Оксана вже твердим голосом. — Дім їм не віддам. І доньку на вулицю не вижену. Кажіть, що робити.

Поки вони радилися, на іншому кінці райцентру, біля автостанції, за столиком літнього кафе сиділи троє. Віктор крутив телефон і позирав на дорогу. Нова сорочка, гладко виголене обличчя, запах одеколону — він був при параді. Поруч нудьгувала Ліда: молода, фарбована, у короткій сукні, з довгими нігтями. Курила тонку сигарету, розглядала перехожих.

Навпроти відкинувся на спинку стільця Денис, чоловік років п’ятдесяти. Чіпкі очиці погано пасували до гладкого ситого обличчя. Костюм, годинник, барсетка, улесливий голос — таких називали рішалами. Він об’їздив пів області, за безцінь скуповуючи будинки в пропитих, самотніх, довірливих людей.

Роками Денис обкатував одну схему. Спершу вибирав ласий шматок: будинок із землею біля води, коло річки чи лісу. Таке місце можна було потім утридорога перепродати під базу відпочинку чи котеджі. Але самої доброї ділянки було замало — потрібна була слабка ланка в родині. Чоловік, п’яниця, співмешканець, зять: хтось, кого спокусять легкі гроші. Цю людину обробляли, напували, обіцяли їй частку. Далі в хід ішли фальшиві папери, свій, слухняний нотаріус або підставний. Господиню залякували чи обманювали, будинок спливав за пів ціни, а різницю Денис забирав собі. Якщо ошукані потім намагалися судитися, він умів загнати їх у кут. Одних залякував, з іншими тягнув справу, від третіх відкуповувався мізерними сумами. По різних районах за ним тягнувся каламутний слід, але сам він досі виходив сухим із води.

Денис не намагався схопити здобич наскоком: вистежував її, як мисливець дичину. Приїздив у район нібито у справах і не поспішав їхати. Сидів у пивних, у чайних, прислухався до розмов. За кухлем чоловіки самі викладали те, що йому було потрібно: у кого дружина багатіє, у кого будинок на заздрість, у кого в родині негаразди. Він слухав, запам’ятовував, прикидав. Коли серед цих розповідей знаходився відповідний будинок із землею, а при ньому — слабка людина, Денис починав плести павутину.

Розуму й своєрідного таланту йому вистачало, тільки служили вони злу. Він знаходив слабке місце й тиснув: питущому обіцяв дармову випивку, заздрісному — життя краще за сусідське, скривдженому — помсту за приниження. Незадоволеним на кшталт Віктора, які мріяли позбутися тягарів, обіцяв гроші й свободу. Майже не помилявся. Про себе любив повторювати: людину продати легше, ніж будинок, треба лише вгадати ціну.

Віктор попався йому на вудку легко — навіть надто. Сироварню в Каменці Денис помітив давно. Міцний будинок стояв коло самої Світлої, землі було багато, краєвид відкривався гарний. За таке місце забудовник заплатить добрі гроші. Денис розвідав і про господиню: молода жінка, будинок отримала у спадок. Чоловік при ній невдоволений, тяготиться своїм життям. До нього Денис і підійшов у райцентрі, у пивній, начебто випадково. Розговорилися, випили; за однією чаркою пішла друга. Денис поспівчував:

— Що ж ти, чоловіче, у дружини на побігеньках? Вона тут господиня, а ти при ній ніхто…