Після смерті молодої породіллі лікар забрав одного з близнюків до себе, і за вісімнадцять років минуле повернулося до нього

Вони зустрілися в невеликому лікарняному кафе на першому поверсі. Рано-вранці там майже нікого не було. За склом повільно прокидався двір, на столику холола кава, до якої жоден із них не доторкнувся.

— Я не подаватиму на вас до суду, — сказав Степан Якович без передмов.

Назар Семенович підвів очі. Він чекав чого завгодно, тільки не цього.

— Чому?

— Бо суд не поверне нам вісімнадцять років. Не поверне Ларисі спокою. Не дасть Данилові дитинства з братом. І Миронові не стане легше, якщо людину, яку він називає батьком, почнуть тягати по кабінетах і камерах.

— Дякую, — тихо промовив Назар Семенович.

— Не дякуйте. Я роблю це не заради вас. Заради онуків. Вони тільки почали знаходити одне одного. Скандал їх розчавить.

Він помовчав, а потім додав:

— Але умова буде.

— Я слухаю.

— Мирон вирішить сам. Де жити, з ким бути, яке прізвище носити, кого впускати у своє життя. Ми не тягнутимемо його кожен на свій бік. Ні ви, ні я.

Назар Семенович відчув, як стиснуло горло. Свобода Мирона була справедливою. І найстрашнішою. Бо справжній вибір міг виявитися не на його користь.

— Згоден, — сказав він після паузи.

Степан Якович дістав із папки папери.

— Є ще одне. Я навів довідки про клініки за кордоном. Існує нова методика. Ризик серйозний, але операція може дати Миронові шанс на повноцінне життя. Не просто обережно існувати, а жити без постійного страху.

Назар Семенович узяв документи. Прочитав кілька рядків, потім ще. Лікар у ньому миттєво прокинувся: погляд став гострим, пальці самі відзначили важливі дані.

— Методика справді перспективна, — прошепотів він. — Але це колосальна сума. І головний хірург бере далеко не кожного пацієнта.

— Кошти я знайду, — сказав Степан Якович. — А от переконати його маєте ви. Потрібна повна історія хвороби, ваші висновки, усе, що ви знаєте про серце Мирона.

Назар Семенович зрозумів: старий простягає йому не прощення, а можливість знову робити те, заради чого все почалося, — боротися за життя хлопця. Тільки тепер не наодинці, не в брехні, а разом.

— Я підготую документи, — сказав він.

У цю мить до столика підійшов Данило.

— Мирон просить вас, — сказав він, глянувши на Назара Семеновича. — Обох.

У старого лікаря затремтіли руки. Розмова, якої він боявся більше за суд, починалася зараз…