Розмова про спільне життя закінчилася несподівано, коли з’ясувалося, що свекруха потай розпоряджається квартирою нареченої

Слова про сімейне життя Ольга чула вже три тижні. Саме стільки тривав запропонований Вадимом «пробний період», який до переїзду здавався їй розумною підготовкою до весілля, а тепер дедалі більше нагадував безплатну роботу з проживанням.

Взагалі-то в Ольги була власна квартира — затишна однокімнатна у спальному районі, зі свіжим ремонтом і балконом, заставленим квітами. Вона спокійно жила там сама, аж поки Вадим, з яким вони зустрічалися пів року, не заговорив про потребу перевірити почуття побутом.

— Шлюб — крок серйозний, — переконував він, дивлячись на неї чесними очима плюшевого ведмедика. — До весілля нам треба пожити разом на моїй території, побачити звички одне одного й навчитися поступатися. Переїжджай до мене, і справжнє життя покаже, наскільки ми підходимо одне одному.

Простора трикімнатна квартира дісталася Вадимові від діда. Тільки разом із квадратними метрами в ній перебували дві його старші сестри — Ліда й Марина. Обидві давно переступили тридцятирічний рубіж, і далі шукали призначення, заможних чоловіків і духовне просвітлення, але старанно оминали будь-яку хатню роботу.

Вони пересувалися квартирою, залишаючи по собі брудні чашки, колготки, порожні упаковки й нові борги. Кожна була зайнята чимось надзвичайно важливим: одна відновлювала внутрішню гармонію, друга будувала кар’єрні плани, однак жодна не знаходила хвилини, щоб винести сміття. Усі побутові дрібниці дивовижним чином чекали на Ольгу.

Закохана Ольга була певна, що дорослі люди зуміють домовитися. Дуже скоро з’ясувалося, наскільки вона помилялася. Сестри їли куплені нею продукти, без дозволу користувалися її шампунями й косметикою, розкидали речі, а кожне прохання прибрати за собою зустрічали щирим подивом.

Вадим оголошував будь-яку суперечку «жіночими розбірками» й усувався. Повернувшись із роботи, він вкладався на диван, брав джойстик і чекав на вечерю, навіть якщо Ольга після своєї зміни вже годину відтирала плиту від молока, що втекло у просвітленої Ліди.

Свою бездіяльність він називав нейтралітетом, хоча насправді незмінно підтримував сестер: їм дозволялося відпочивати, а Ользі пропонувалося виявляти мудрість. Будь-яка її втома чомусь вважалася примхою, тоді як похід Ліди на заняття чи розмова Марини з роботодавцем перетворювалися на поважну причину цілий день нічого не робити.

Знявши нарешті пальто, Ольга увійшла до вітальні. Вадим грав на приставці, а біля дивана валявся зім’ятий пакет з-під чипсів.

— Твої сестри знову залишили після себе свинарник, — рівно сказала вона. — У мийку вже чашки не поставиш. Вечерю я готувати не буду, доки на кухні не наведуть лад. Ми обоє працюємо, тому обслуговувати тут усіх сама я не зобов’язана.

Вадим неохоче зупинив гру й потягнувся.

— Олю, не починай. Тобі важко кілька разів губкою провести? Дівчата втомилися: Ліда була на йозі, а Марина перенервувала на співбесіді. Ти прийшла в наш дім, тож будь гнучкішою. Жінка має створювати затишок, а не сипати претензіями.

Ольга мовчки подивилася на нього, потім на Ліду, яка поклала ноги в брудних шкарпетках на полірований столик. І тут їй згадався недавній візит Ніни Петрівни, матері Вадима та його сестер.

Три дні тому ця наполеглива жінка приїхала зі свого впорядкованого заміського будинку. Вона постійно шукала гроші на чергове поліпшення ділянки, а того разу пройшлася квартирою сина, перевірила пальцем пил на шафах і завела розмову про Ольжине порожнє житло.

Ніна Петрівна говорила голосно й упевнено, не сумніваючись у своєму праві втручатися в чужі справи. Її особливо зацікавило порожнє житло Ольги: жінка наполегливо поверталася до цієї теми й ставила одне запитання за одним. Тоді така увага здалася звичайною цікавістю майбутньої родички, звиклої керувати дорослими дітьми.

Ніна Петрівна наполегливо розпитувала, чи перекриті там труби, чи все гаразд із лічильниками і де зберігаються ключі. Не чекаючи підступу, Ольга відповіла, що запасна в’язка лежить у сумці. Увечері в’язка зникла, але тоді вона вирішила, що могла впустити її в машині або на роботі.

Тепер розпитування Ніни Петрівни, зниклі ключі й показова байдужість Вадима почали складатися в одну тривожну картину…