Шейх вирішив перевірити нову дружину грошима, але її вибір виявився для нього несподіваним

Він усміхнувся.

— Не розумію.

— Розумієте.

Рашид різко повернувся до нього.

— Що означає стежити?

Самір розвів руками.

— Вона нервує. Природно. Її спіймали.

Марія дістала новий телефон, відкрила налаштування й поклала на стіл.

— На цьому телефоні підключений чужий пристрій. Його налаштував Самір вранці, коли сказав, що допомагає мені перенести контакти.

Самір навіть не моргнув.

— Я допомагав твоїй дружині. Вона сама просила.

— Я не просила підключати доступ до банку і повідомлень.

— Ти не розбираєшся в техніці.

— Зате Ніна розбирається.

Ім’я зависло в кімнаті, як клацання вимикача.

Самір змінився ледь помітно. Лише кутик губ сіпнувся. Але Марія побачила. І Рашид побачив теж.

— Яка Ніна? — спитав він.

— Твоя колишня співробітниця, — сказала Марія. — Та, яка попереджала мене на старий номер. Той самий старий номер, який, як мені сказали, я загубила.

— Ти казала, що загубила, — насупився Рашид.

— Я казала, що не можу знайти. А Ольга з клініки сьогодні повернула мені його. Він лежав у неї з минулого тижня. Тому повідомлення, які тобі показували нібито від мене, не могли бути надіслані з мого телефону.

Самір розсміявся.

— Дитячий садок. Телефон міг бути де завгодно. Номер можна переставити.

Марія кивнула.

— Саме так. Тому я не сперечаюся словами.

Вона відкрила старий телефон, показала переписку з Ніною, потім переслала файли Рашиду й Ірині. У кімнаті стало дуже тихо. Один із чоловіків кашлянув і відвернувся.

Рашид узяв свій телефон. Читав довго. Спершу нерухомо, потім усе швидше. Його щелепа напружилася.

— Це підробка, — сказав Самір.

— Тоді тобі нічого боятися, — відповіла Марія. — Ірина вже отримала копії. Ніна готова дати свідчення. Там є аудіо.

— Яка ще Ірина?

— Юристка.

Рашид увімкнув один із файлів.

Голос Самира, трохи приглушений, але впізнаваний, заповнив вітальню:

«Треба дати їй мотузку з грошей, і вона сама повіситься. Нехай Рашид побачить, куди вона побіжить із карткою. Якщо не побіжить — підштовхнемо. Головне, щоб він не підписав центр на неї. Після розлучення він нікому не довірятиме».

Запис обірвався.

У Рашида зблідло обличчя.

Самір ступив до телефону.

— Це незаконно. Це вирвано з контексту.

— З якого? — спитала Марія. — Із контексту мого життя?

Він різко повернувся до неї.

— Ти взагалі розумієш, куди влізла? Ти була ніким. Адміністраторкою. Тебе привели в родину, одягли, посадили за стіл, а ти вирішила, що можеш розпоряджатися нашими грошима і нашими рішеннями?

Рашид підвів голову.

— Замовкни.

Самір скинув руки.

— Звісно. Тепер вона свята. Витратила твій мільйон на злидарів, і ти розтанув. А ти спитай, скільки з цих грошей повернеться до неї? Фонди, рахунки, сусіди — всі свої.

Марія відчула, як утома накриває її важкою хвилею. Їй хотілося сісти на підлогу. Хотілося спати. Хотілося, щоб хтось інший продовжив замість неї. Але вона стояла.

— Ні копійки не повернеться, — сказала вона. — Усі платежі офіційні. Ось підтвердження. Ось договори. Ось призначення. Перевіряйте.

Рашид повільно сів.

Не на диван, не в крісло — просто на край низької тумби біля вікна, ніби ноги перестали тримати його. Той самий суворий чоловік, який годину тому кинув їй картку як кістку, тепер сидів, опустивши плечі, і дивився на список платежів.

— Я думав… — почав він і не договорив.

— Що?