Щоранку рівно о 06:15 сотні чорних ворон зліталися на дах одного й того самого будинку в селі, зберігаючи цілковиту, мертву тишу. Сусід вирішив запустити дрон, щоб подивитися, що їх так приваблює

— Ти не просто взяла наші гроші, — сказала Марія. — Ти віддала чужій людині право вирішувати, скільки варта моя праця.

Олена простягнула до неї руку, але Марія відступила. Вона не підписала договір і не вигнала доньку. Це було не примирення, а рішення дочекатися понеділка, навіть якщо після нього від пекарні лишаться тільки печі й борги.

На понеділок призначили спільну фіксацію стану даху: інспектора чекали на пів на сьому, санітарну фахівчиню й покрівельників із підйомником — на сьому. Після огляду бригада мала почати демонтаж небезпечних листів, очищення й захист вентиляції; остаточний допуск перенесли б до завершення робіт. Віктор обіцяв о десятій привезти договір, розраховуючи, що Марія не витримає ще кількох тижнів простою.

Інспектор надіслав збільшений знімок уламка, що впав. Пропил починався з боку горища біля нової обшивки. Слід міг лишити Артем під час ремонту, а міг — чоловік, який піднявся вночі драбиною. Цей доказ знову працював на обидві версії.

Ірина порівняла щоденні записи Андрія й насупилася. Порції то зникали, то ставали більшими. Безпечний результат першого аналізу нічого не гарантував: якщо джерело поповнювали, склад наступної порції міг змінитися.

— Перед перевіркою не підпускайте до даху ні дітей, ні тварин, — сказала вона. — І постарайтеся побачити все згори до того, як бригада почне розбирати коник.

Андрій згадав пропил, погрозу й понеділковий строк. Якщо вранці на даху з’явиться щось небезпечніше за рибну суміш, наслідків уже не виправить жодна довідка. Підійматися на шифер було не можна. Залишався дрон…