Щоранку рівно о 06:15 сотні чорних ворон зліталися на дах одного й того самого будинку в селі, зберігаючи цілковиту, мертву тишу. Сусід вирішив запустити дрон, щоб подивитися, що їх так приваблює

— Тобі полегшало, Андрію? Навів лад?

Ольга стояла біля мийки, не підводячи очей.

— Ти міг попередити нас до офіційної скарги, — промовила вона. — Тепер Віктор забере постійних замовників. Їх назад однією довідкою не повернеш.

Андрій хотів нагадати, що вже двічі говорив Марії про птахів. Але вона тоді відповідала, що на даху немає чого їсти, а ворон проганяти марно. Він промовчав. Саме його звичка спершу підписувати, лагодити чи домовлятися, а вже потім пояснюватися, знову вдарила по всіх одразу.

Зграя вперше з’явилася двадцять два дні тому. Андрій запам’ятав дату: того ранку він збирався відвезти Ольгу на обстеження й боявся проспати. Рівно о шостій п’ятнадцять спальня потемніла. На даху Марії вже сиділи сотні птахів, хоча хвилиною раніше там не було жодного. Вони чекали мовчки, потім кинулися до труби й полетіли. Відтоді все повторювалося щодня, навіть у дощ.

Спершу сусіди знімали видовище на телефони. За тиждень зграя почала розривати сміттєві пакети й лякати дітей біля шкільного автобуса. У сільському чаті з’явилися великі знімки посліду й крихт біля коника; один із них надіслали з нещодавно створеного порожнього акаунта. Організатор скарги додав фотографії, а Андрій, не придивляючись до них, першим поставив підпис.

Марія дозволила йому оглянути комору, кухню й подвір’я. Нічого схожого він не знайшов. Горище залишалося замкненим: ключ, що раніше висів біля котельні, зник після весняного ремонту даху.

— Олена забрала, — сказала Марія. — Бо боїться, що я полізу сама й провалюся між балками.

Донька Марії вела рахунки й замовлення, розвозила хліб, але дедалі частіше вмовляла матір закрити домашню пекарню. За цифрами справа давала скромний чистий прибуток: Марія тримала низькі ціни й не рахувала власних чотирнадцяти годин роботи. Зате постійні святкові замовлення, справні печі й налагоджений маршрут коштували чимало. Через три дні після появи птахів Олена повісила на двері горища новий замок. Побачивши Андрія, сховала ключі в сумку й різко спитала, навіщо сусід ходить по чужому дому.

Він запам’ятав іще одну дрібницю: від її куртки тягнувся той самий рибний запах, що й від знайденого грудочка…