Щоранку рівно о 06:15 сотні чорних ворон зліталися на дах одного й того самого будинку в селі, зберігаючи цілковиту, мертву тишу. Сусід вирішив запустити дрон, щоб подивитися, що їх так приваблює

До полудня понеділка вартість скасованих замовлень перевищила половину звичайного тижневого доходу. Віктор Бойко приїхав темним фургоном. Він володів продовольчим павільйоном у районному центрі й давно пропонував Марії працювати під його вивіскою: йому були потрібні її клієнти й рецепти, а вона відмовлялася здешевлювати хліб готовими сумішами.

Віктор поклав на стіл теку.

— Я тимчасово візьму ваші замовлення. А якщо вирішиш закінчити, викуплю печі, маршрут і клієнтську базу. Олену поставлю керівницею.

— Ти приїхав допомогти чи зміряти, що вміститься у фургон? — спитала Марія.

Віктор усміхнувся. Біля воріт він затримав Андрія.

— Не лізь нагору. Шифер трухлявий. Птахи самі зникнуть, коли їсти стане нічого.

Андрій не казав йому про намір оглянути дах. Цю думку він висловив лише Ользі вдома. Дружина припустила, що Віктор помітив драбину біля сараю, але голос у неї здригнувся.

Увечері приїхав їхній двадцятишестирічний син Артем. Він жив у районному центрі й установлював холодильне обладнання в магазинах Віктора. Привіз продукти, замінив кран, що протікав, і весь час поглядав на сусідній будинок.

— Тату, зніми підпис і перестань роздмухувати скандал, — сказав він за вечерею. — Тітка Марія сама розбереться.

На запитання про ремонт Артем відповів, що міняв лінію до кухонної вентиляції. Олена тоді зберігала нагорі білі мішки й не веліла до них торкатися.

Ольга насторожилася. За останні місяці з пекарні зникло кілька мішків борошна. Олена пояснила нестачу помилкою в обліку, а Марія покрила її зі спільних заощаджень. Якщо донька ховала дешевий корм, то й рибний запах, і поява птахів діставали просте пояснення. Але навіщо шкодити справі, від якої залежала й вона сама…