Сусідка по дачі постійно перекидала мені через паркан старі дитячі іграшки. Я хотіла влаштувати скандал, але вночі мій пес роздер одну з них

До другого засідання експертизу ще не призначили, але медичні виписки надійшли. У них не було нічого схожого на Павлові слова про безпорадність: звичайні вікові хвороби, болі в суглобах, тиск, рекомендації спостерігатися. В одному записі лікар зазначив, що пацієнтка орієнтована, відповідає послідовно, скарг на пам’ять не висловлює. Я перечитувала цей рядок, як молитву.

Світлана до зали зайшла останньою. Вона несла стару сумку з облізлою ручкою. Павло побачив її й ледь помітно хитнув головою, ніби попереджав. Сусідка зупинилася, вчепилася в сумку обома руками, але все ж пройшла до місця свідка. Я помітила, що на її зап’ястку лишився слід від гумки, ніби зранку вона довго перетягувала руку, щоб угамувати тремтіння.

Спершу вона відповідала глухо: так, знала Тетяну Іванівну; так, бачила, як я приїздила; так, Павло приходив. Коли її спитали про попереднє пояснення, де вона підтверджувала мамині «провали», Світлана заплющила очі. Пауза тривала так довго, що суддя підвела голову від паперів.

— Я дала його під тиском, — сказала вона нарешті. — Тетяна Іванівна була при своєму розумі. Розписку Павло підписував при мені. А про цукор із сіллю мені сказав сам Павло. Таких випадків я не бачила.

У залі стало тихо. Навіть Ольга перестала шарудіти сумкою. Павло спалахнув багрянцем, потім зблід, розтулив рота, але його представник торкнув його за лікоть. Ірина попросила долучити запис із карти пам’яті, знайденої в синій іграшковій машинці, і коротко пояснила її походження: камера висіла на розі сараю ще за мами, а карту Світлана зняла пізніше, вже після похорону й тиску Павла, і сховала в тайнику, приготованому заздалегідь. Запис увімкнули не відразу: суддя уточнювала, хто і коли знайшов носій, де він зберігався, чому не був поданий раніше.

Коли на екрані з’явилося подвір’я з мокрою грушею і Світланиною хвірткою, я раптом відчула запах тієї нічної кухні, мокрої вати й старого ситцю. Павло на записі говорив майже пошепки, але мікрофон садової камери вловив головне: «Скажеш, що вона плутала цукор із сіллю». Я сиділа, не рухаючись, і чула, як моя власна кров стукає у вухах…