Сусідка по дачі постійно перекидала мені через паркан старі дитячі іграшки. Я хотіла влаштувати скандал, але вночі мій пес роздер одну з них

Павло спробував підвестися, але представник знову його втримав. Запис тривав. Він говорив Світлані про Андріїв борг, про пеню, про те, що «Лєна все одно слабка, вона підпише, аби тільки не скандал». Потім картинка перескочила на інший день: брат виходив із нашого дому після похорону, притискаючи під курткою зелену теку.

— Це моя тека, — сказав він різко. — Там були мої папери.

І тут стався поворот, до якого навіть Ірина, здається, не була готова. Світлана відкрила свою облізлу сумку й дістала таку саму зелену теку, тільки потемнілу по краях. «Тетяна Іванівна знала, що він полізе в шафу, — сказала вона, не дивлячись на Павла. — Вона віддала мені справжню. А в домі залишила порожню, з газетами. Я не могла наважитися принести раніше».

У теці лежали мамині медичні виписки, оригінал Павлової розписки, квитанції про мої внески за п’ять років і стара фотографія, де ми з мамою фарбували ґанок, обидві в плямах зеленої фарби. На звороті мама написала: «Якщо почнуть ділити любов квадратними метрами, покажи Лєні, що вона нічого не вигадала». У мене затремтіли губи, і я стиснула їх, щоб не розплакатися просто в залі.

Суддя не грюкнула долонею по столу, не оголосила миттєвої перемоги. Вона відклала розгляд, прийняла документи до вивчення й сухо зазначила, що обставини тиску на свідка і зникнення паперів можуть стати предметом окремої перевірки. Усе було законно, без красивих слів. Але Павло вже сидів зігнувшись, ніби з нього вийняли ту залізну впевненість, якою він тиснув на мене всі ці тижні.

Біля виходу він наздогнав мене знову. Цього разу не було ні погроз, ні усмішки. «Я не думав, що вона все передбачила», — сказав він, і в цій фразі було більше правди, ніж у всіх його скаргах. Я подивилася на брата й уперше не стала виправдовуватися. «Ти думав, що я промовчу», — відповіла я…