Свекруха набрала повний кошик дорогих продуктів, розраховуючи, що платити знову буду я

— Почекаєте, поки я виберу, — кинула вона. — Не розвалитеся.

Чоловік стиснув ручку візка.

— Тут не об’їхати. Ви поставили візок рівно поперек проходу. Відсуньте.

Валентина Миронівна нарешті повернулася всім корпусом.

— Ви зі мною яким тоном розмовляєте? Замолодий ще, щоб мені вказувати. Оксано, ну скажи йому. Чого ти стоїш, ніби тебе тут немає?

Оксана міцніше взяла свій маленький кошик.

— Він має рацію. Ви перекрили прохід.

На мить обличчя свекрухи стало порожнім від подиву. Вона чекала звичної підтримки, а отримала спокійну зраду її сценарію. Різко смикнула візок на себе, сир полетів згори на банки, а чоловік протиснувся повз і виразно похитав головою…