Свекруха не кинула лежачу невістку навіть після відходу сина, та день її одужання приніс несподіване відкриття

Знизу почулися швидкі кроки. Оксана й Тарас майже бігли сходами.

— Мамо, пробачте! — Оксана схопила її за руки. — Ми потрапили в затори, хотіли встигнути раніше. Сюрприз придумали, а ледь вас до інфаркту не довели.

— Ходімо на вулицю, — сказав Тарас. — Там усе пояснимо.

Марія Степанівна дивилася на них розгублено.

— Оксаночко… у мене більше немає дому? Ви мене в будинок для літніх здасте?

— Я цього не дозволю, — одразу втрутився Мирон Григорович.

Тарас твердо похитав головою.

— Ніхто нікого нікуди не здасть. Ми купили вам іншу квартиру, вона оформлена на вас. Житимете поруч із нами. Нам скоро дуже знадобиться допомога бабусі.

Оксана всміхнулася крізь сльози й поклала долоню на живіт. Марія Степанівна спершу не зрозуміла, а потім затулила рот рукою: радість накрила її так раптово, що навіть образа відступила…