Свекруха приїхала «погосподарювати» й залишила невістці список із двадцяти справ, але одна телефонна розмова змінила її плани.

Учора ввечері свекруха довго думала про те, що молодій дружині сина Оксані надто легко живеться. Вона надто часто усміхається й майже не скаржиться на втому.

У розумінні Людмили Василівни справжня господиня в суботу має нагадувати багаторукого Шиву з ганчіркою, ополоником, праскою й пилососом напереваги. А Оксаночка минулими вихідними обмовилася, що вони з Максимом ходили гуляти в парк. У парк! У суботу! Коли вікна не миті з вересня, а штори, певно, не прані.

«Привіт, мій хороший, а де твоя благовірна? Спить, мабуть, до обіду, як пані?» — Людмила Василівна протиснулася в коридор, одразу скануючи кути на предмет скупчення пилу. У ній уже вирувала заготовлена промова про те, як правильно натирати дзеркала зім’ятою газетою, щоб не було розводів, і як замочувати гречку для наваристого супу.

Вона смакувала, як Оксаночка вийде, позіхаючи, а свекруха тут як тут, з докірливою, але доброю усмішкою: «Учись, невісточко, поки я жива, як затишок у домі наводити».

«Та не знаю». Максим почухав волохатий живіт. «Піду на кухню подивлюся, може, по хліб вийшла».

Людмила Василівна, скинувши туфлі, впевненим кроком генеральші рушила слідом. На кухні було порожньо…