Свекруха приїхала «погосподарювати» й залишила невістці список із двадцяти справ, але одна телефонна розмова змінила її плани.

Ні каструль на плиті, ні заляпаних сковорідок. Сонячне світло падало на ідеально чисту, порожню стільницю. І тільки в самому центрі обіднього столу лежав предмет, який вирізнявся на тлі цієї гармонії, мов золотий зуб в усмішці першокласника.

То був блокнот Оксани. Блокнот був розгорнутий посередині. Зверху лежав важкий маркер, притискаючи сторінку, щоб не закрилася від протягу.

«А це ще що за грамота?» — Людмила Василівна примружилася, дістаючи з кишені кофти окуляри на ланцюжку. Максим, у якого шлунок уже почав виконувати ранкову симфонію протесту, підійшов до столу й схилився над текстом. Почерк у дружини був великий, розмашистий, із закарлючками.

Читався легко. «Список господарських справ на суботу», — свідчив заголовок, виділений червоним. Максим кліпнув.

Потер очі. Текст нікуди не зник. Він подивився на матір.

Людмила Василівна, водрузивши окуляри на ніс, теж вчиталася в заголовок. Її брови поволі поповзли вгору, ризикуючи сховатися під чубчиком. «Читай уголос», — сиплим голосом звеліла мати.

Максим ковтнув клубок нерозуміння, що підступив до горла, і почав бурмотіти: «Пункт 1. Вимити духовку зсередини із застосуванням засобу для чищення духових шаф. Засоби під мийкою, губки там само.

Пункт 2. Розморозити й вимити холодильник, перебрати ящик з овочами й викинути м’яку моркву. Пункт 3. Пересадити в нові горщики дві герані з підвіконня у спальні. Земля й керамзит на балконі. Пункт 4…» Максим замовк, відчуваючи, як реальність дає тріщину. Він перевів погляд на наступний абзац.

«Ну що там, чого заїкаєшся?» — гаркнула Людмила Василівна.

«Пункт 4. Відмити кришталеві плафони на люстрі у вітальні. Знімати обережно. Драбина в комірчині.

Пункт 5. Випрати штори зі спальні, випрасувати їх парогенератором з обох боків». Максим підвів очі. «Мам, тут 20 пунктів…»