Свекруха приїхала «погосподарювати» й залишила невістці список із двадцяти справ, але одна телефонна розмова змінила її плани.
«Ми їсти хочемо!»
А за п’ять кварталів на північ, у просторій залі ресторану «Золота лоза», було свіжо, прохолодно й неймовірно затишно.
Пахло смаженим на вугіллі сулугуні, свіжою кінзою й терпким гранатовим соком. Оксана сиділа за найкращим столиком біля величезного панорамного вікна. На ній був м’який кашеміровий светр фісташкового кольору, волосся гарно вкладене.
Вона відпивала з високої склянки холодний лимонад із базиліком і зі щирою цікавістю спостерігала, як вулицею за склом кудись поспішають похмурі, заклопотані люди. Вона не була боягузкою й пішла зовсім не через приїзд свекрухи. Просто захотілося відпочити.
Уранці, коли на телефон прийшло повідомлення від свекрухи: «Оксаночко, їду до вас, будемо квартиру до людського вигляду доводити, а то Максимчик скаржився, що у вас пилюка», Оксана лише усміхнулася. Вона не стала будити чоловіка, не заметалася квартирою з ганчіркою в спробах зобразити ідеальну дружину за сорок хвилин до приїзду ревізора.
Вона просто сіла за стіл, узяла свій гарний блокнот і акуратно виписала всі ті справи, які ненавиділа робити сама. Пересадка квітів? Чудово. Миття духовки? Прекрасно.
Люстра? Просто пісня. Раз свекруха так прагне продемонструвати свої навички бездоганного ведення побуту, навіщо позбавляти літню жінку задоволення? Офіціант, високий, моторний хлопець у чорному фартуху, безшумно підійшов до столика, поставив невелику глиняну тарілочку з гарячими рулетиками з баклажанів, що спливали сиром. Оксана усміхнулася йому так світло й щиро, що хлопець мимоволі розправив плечі.
Саме в цю мить її телефон, що лежав поруч із приборами, завібрував. На екрані з’явилося фото усміхненого Максима й напис «Чоловік». Оксана натиснула кнопку відповіді, піднесла динамік до вуха й почула обурений чоловічий рев про список, 20 пунктів і вимогу негайно забезпечити їх їжею.
Вона не встигла навіть перевести подих. На тому кінці почувся шум метушні, котячий вереск, глухий стукіт, і в динамік увірвався зовсім інший голос. Голос Людмили Василівни.
Свекруха вихопила в сина телефон із такою спритністю, ніби останні десять років тренувалася в метанні ножів на ярмарку. Вона була готова розірвати невістку на клапті силою самих лише приголосних звуків. І вже набрала в груди повітря, щоб видати тираду про те, що за її часів дружини вставали о п’ятій ранку, доїли корову, пекли хліб на ораву чоловіків і не сміли очей підвести на матір чоловіка.
«Ах ти ж, фіфа безсоромна!» — почала свою промову Людмила Василівна, але урвалася…
