Свекруха вирішила перевірити невістку одразу після весілля, але невдовзі зрозуміла, що зайшла надто далеко

— А я… — Артем ніяково всміхнувся. — Я так надихнувся її роботою, що й сам вирішив спробувати. Завтра прем’єра.

Валентина Павлівна повільно сіла на край ліжка. Тепер їй стали зрозумілі і слова подруг, і документ “Свекруха і квартира”, і розмови про те, що “після сьогоднішнього буде складніше”. Усе було про п’єсу. Не про неї. Не про справжній злочин.

Софія пояснила, що за сюжетом невістка якраз намагається обдурити заможну свекруху, а Артем написав частину тексту, спираючись на власні страхи й сімейні розмови. Валентині Павлівні стало так легко, ніби з грудей зняли важкий камінь. Але до цього полегшення липла гірка сором’язливість. Які страшні речі вона думала про Софію. Як далеко зайшла.

— Він же в дитинстві ходив до театральної студії, — раптом сказала Валентина Павлівна, дивлячись на сина. — І тут теж моя провина. Я тоді вирішила, що це несерйозно. Що цим життя не збудуєш. Відмовила тебе.

Артем підійшов ближче й міцно обійняв її. Він не плакав, але очі блищали. Софія теж усміхалася крізь сльози.

— Тому я й боявся сказати тобі, чим хочу займатися, — зізнався Артем. — Думав, ти знову вирішиш, що це дурниці.

Від цих слів йому раптом стало легше. Більше не треба було ховати своє бажання, вигадувати напівправду, відкладати розмову. Можливо, якби він розповів матері все раніше, не було б цих жахливих підозр. Але, може, тоді вона й не прийняла б його вибір так ясно. Тепер Валентина Павлівна не просто почула правду — вона побачила, до чого доводить страх, коли ним намагаються керувати чужим життям.

— Але навіщо продавати павільйон? — запитала вона після паузи. У її голосі не було колишнього звинувачення, лише смуток. — Це ж пам’ять про батька. Невже не можна було залишити його й поєднувати?

Артем сів поруч.

— Я люблю тата й не збираюся зраджувати його пам’ять. Але квіти не дають мені ні радості, ні заробітку. Я хочу відкрити школу акторської майстерності для дітей. І для дорослих теж, якщо вийде. Нехай татова спадщина стане початком чогось живого. Не просто місцем, де я щодня почуваюся чужим, а справою, яка приноситиме людям радість.

Валентина Павлівна кивнула. Ідея несподівано здалася їй правильною. Їй навіть привиділося, що чоловік схвалив би такий поворот.

Вона підійшла до Софії й обійняла її міцно, по-справжньому…