Свекруха вирішила, що після нашого розлучення може розпоряджатися моєю квартирою, але надто рано взялася за перестановку

Вона стояла посеред кімнати, рівна, спокійна, зі схрещеними на грудях руками. Букет лілій повільно вислизнув із рук Миколи й ударився об брудну підлогу.

— Оксано! Мамо! — Голос Миколи пролунав тонко й жалюгідно. — Що? Що тут відбувається? Де телевізор? Де диван?

Галина Петрівна випросталася. Її очі блиснули.

— Колю, синочку! — запричитала вона, кидаючись до нього з грацією бегемота. — Вона хоче мене обдурити! Каже, квартира її. Колю, ти ж казав, ви розлучаєтеся. Я врятувала твоє майно! Вантажники все на дачу звезли, у літню кухню сховали. Шпалери я здерла, щоб їй, зміюці, добре не жилося. Хай у руїні поневіряється, раз із тобою домовитися не може.

Микола відступив.

Він втиснувся спиною у вхідні двері. Обличчя чоловіка стрімко втрачало барви, стаючи схожим на недоварену вівсянку.

— Мамо! — прошепотів він із жахом. — Яке розлучення? Ми просто посварилися через губку. Яка дача? Яка літня кухня? Та там же дах тече. Мій Плейстейшн! Він разом із телевізором був.

— О, то ви ще й мою техніку прихопили! — уточнила Оксана, роблячи позначку в уявному блокноті. — Прекрасно! Тягне на великий розмір…