Свекруха зажадала від батька невістки доплачувати молодій сім’ї, але його реакція виявилася зовсім не тією, на яку вона розраховувала

Він зробив кілька кроків на кухню, відсунув дерев’яний стілець і сів за стіл. Жестом запросив Валентину підійти ближче. Та, відчувши уявну владу, гордо пройшла за ним, чекаючи, що зараз старий полізе по гаманець.

Батько сперся ліктями на стільницю й крижаним тоном промовив:

— Отже, доплачувати я нічого не буду.

Усмішка Валентини почала сповзати, але Віктор підняв палець, закликаючи до мовчання.

— Зате від сьогодні я здаю вам цю квартиру. Ринкова ціна в цьому районі — тисяч шістдесят на місяць. Для моєї доньки проживання, як і раніше, лишається безплатним. А от із тебе, Дімо… — Віктор трохи підвищив голос, щоб його точно було чути на дивані. — Двадцять тисяч.

Із дивана долинув приглушений звук, схожий на гикавку. Віктор перевів жорсткий погляд на Валентину Михайлівну, яка раптом зрозуміла, що в цьому рівнянні вона опинилася явно не у виграші.

— Із тебе, Валентино, теж двадцять тисяч. Раз ти сюди навіщось приходиш щовечора, зношуєш мій ремонт, витрачаєш воду, світло й харчуєшся тут… Комуналка нині дорога. І доньці моїй на їжу ще тридцять зверху переказуватимеш. Раз сюди їсти ходиш. У тебе що, своїх грошей на продукти немає? Усе на баню відкладаєш?

Він усміхнувся, побачивши, як очі свекрухи округлилися від того, що він знав її секрет.

— Ось тепер платитимете за постій на комерційній основі. Математика проста. Гроші на стіл просто зараз…