Син щоразу боявся поїздки до бабусі, але Надя надто пізно зрозуміла, що це були не примхи.

— Мене звати Ірина Сергіївна. Я сьогодні чергую. Розкажіть, що сталося.

Надя розповіла: блювання, слабкість, частий пульс. Прокинувся на початку другої ночі. До того весь вечір був млявий. Температури не було.

Ірина Сергіївна оглянула Артема, промацала живіт, послухала серце, перевірила рефлекси. Хлопчик лежав із заплющеними очима, не пручався, тільки здригався, коли лікарка натискала на живіт.

— Коли він востаннє їв?

— Удень, у бабусі. Обід був о першій. Качка, картопля, напій із сухофруктів.

— Після обіду щось іще?

— Удома трохи попив води. Їсти не хотів.

Ірина Сергіївна записувала, кивала. Потім підвела очі й подивилася на Надю не побіжно, не між іншим, а прямо, уважно. Так дивляться, коли збираються поставити запитання, відповідь на яке може все змінити.

— Надіє, скажіть: він щось приймав регулярно? Будь-які препарати. Краплі, сиропи, добавки, вітаміни. Що завгодно, навіть якщо здається незначним.

Надя відкрила рот і закрила.

У голові промайнуло: сироп. Флакон без етикетки. Темне скло. Гіркий смак. Для апетиту. Тридцять два роки у фармації.

— Чому ви питаєте?

Ірина Сергіївна поклала планшет на коліна. Зчепила пальці.

— Тому що клінічна картина не схожа на харчове отруєння. За звичайного отруєння ми бачимо іншу динаміку. А тут уповільнена моторика кишківника, тахікардія, загальна слабкість. Це більше схоже на реакцію на певну групу препаратів. Я хочу виключити медикаментозний вплив.

Надя стояла, притиснувши долоню до горла. Стіна за спиною була холодна, і цей холод повільно повз хребтом угору.

— Так. Є сироп. Його дає бабуся. Свекруха. Щонеділі, коли ми приїжджаємо до неї на обід. Каже, для апетиту, трав’яний, на гіркотах. Флакон без етикетки. Вона колишня фармацевтка й каже, що змішує сама.

Ірина Сергіївна не змінилася на обличчі. Не здивувалася, не похитала головою. Просто записала й спитала:

— Давно він його приймає?

— З трьох років. Близько двох років. Щонеділі. Іноді свекруха передавала флакон із нами, просила давати вдома, але я не давала.

— Чому не давали?

— Не знаю. Чуття, мабуть. Мені не подобався смак, і Артем не хотів пити. Але в бабусі відмовитися не міг, вона наполягала.

— Флакон із собою? Чи він лишився у свекрухи?

— У свекрухи. Але я можу описати. Темне скло, звичайна гвинтова кришка, без дозатора. Об’єм мілілітрів двісті, може, двісті п’ятдесят. Рідина темно-коричнева, гірка, з аптечним присмаком. Не трав’яним, саме аптечним.

Ірина Сергіївна встала.

— Я призначу розширений аналіз крові й сечі. Токсикологічний скринінг. Результати будуть за кілька годин. Артема ми поки залишимо під наглядом, прокапаємо, стабілізуємо. Ви можете лишитися з ним.

— Це серйозно?

Лікарка помовчала. Добирала слова — Надя бачила це по тому, як вона трохи примружилася й потерла перенісся.

— Поки що рано говорити. Але якщо дитина регулярно отримувала щось, що викликає таку реакцію, так, це серйозно. Ми розберемося.

Вона вийшла…