У день свого 80-річчя бабуся опинилася в будинку для літніх людей, та невдовзі онуки зрозуміли, що зарано списали її з рахунків

Додому він увійшов, притискаючи знахідку до себе так міцно, ніби ніс дитину. Дружина спершу злякалася його обличчя й хотіла викликати допомогу, але за кілька хвилин сиділа поруч із такими самими округленими очима.

Данило майже одразу поїхав у пансіонат. У голові все вже складалося: він забере Галину Михайлівну, знайде їй добре житло, забезпечить догляд, зробить усе, щоб останні роки вона прожила спокійно й гідно.

Та в пансіонаті його зустріли тихими голосами. Галини Михайлівни не стало. Родичам повідомили, але ніхто з них не приїхав.

Данило вийшов на ґанок, сів на нижню сходинку й закрив обличчя руками. Вона могла витратити це багатство на себе, могла купити турботу, зручність, спокій. Але берегла його до якогось особливого дня.

І, вочевидь, вирішила, що цей день настав тоді, коли поруч опинилася людина, яка прийшла до неї не за квартирою, не за підписом і не за вигодою, а просто по-людськи.