У день свого 80-річчя бабуся опинилася в будинку для літніх людей, та невдовзі онуки зрозуміли, що зарано списали її з рахунків

Данило зворушено засміявся й обійняв її. Іржава гиря навряд чи могла наблизити його до мрії, але сама її турбота була такою щирою, що сперечатися не хотілося.

— Тільки до мене більше не приїжджай, — раптом суворо сказала вона. — Нема чого тобі тут час марнувати.

Потім її обличчя пом’якшало.

— А за моїми онуками приглянь, якщо зможеш. Все-таки рідні.

Данило пообіцяв, хоч розумів: зробити він майже нічого не зможе. Наступного дня після роботи він знайшов гараж, відчинив важкі двері й спустився в підвал. Гиря й справді стояла в кутку — темна, іржава, з облізлою поверхнею. Виглядала вона марною, ніби її забули там багато років тому.

Він покрутив її в руках і всміхнувся. Удома дружина напевно спитає, навіщо він приніс черговий мотлох. Але обіцянка є обіцянка. До того ж Галина Михайлівна могла потім спитати, чи забрав він її подарунок.

Данило відвіз гирю у свій гараж і вирішив хоча б очистити її від іржі. Коли почав працювати, помітив дивину: вага не відповідала вигляду. Він займався спортом і приблизно розумів, скільки має важити така річ. А ця була відчутно важча.

Сумнів перейшов у тривожну цікавість. Він почав знімати шар за шаром, потім обережно підпиляв метал. Під іржавою оболонкою відкрився щільний жовтий блиск. Данило похолов. У гаражі стало так тихо, що він почув власне дихання. Він перевірив ще раз, потім іще, не вірячи очам. Гиря виявилася відлита із золота…