Усі намагалися відігнати вовка від труни, але він знову повертався — аж поки лікар не помітив важливу деталь

З часом дружба Оксани й Назара стала глибшою. Жоден із них не міг визначити мить, коли симпатія переросла в кохання. Це відбувалося поступово: у бажанні довше залишатися поруч, у спокої, який вони відчували біля одне одного, у спільній турботі про Грома.

Коли Назар запропонував Оксані вийти за нього заміж, вона радо погодилася. Для обох це рішення здавалося природним продовженням того шляху, який почався з жалібного писку в лісі й маленького вовченяти в неї на руках. Вони призначили весілля на найближчий час і поринули в приготування, не сумніваючись, що попереду на них чекає нове життя.

Особливо Оксана тішилася весільною сукнею. Вона довго дивилася на себе в ній і не могла приховати щастя. Вбрання підкреслювало її красу, але для дівчини був важливий не лише зовнішній вигляд. Сукня втілювала день, коли вона стане дружиною коханої людини. Назар бачив її захват і радів разом із нею. Здавалося, ніщо вже не зможе порушити їхні плани…