Усі намагалися відігнати вовка від труни, але він знову повертався — аж поки лікар не помітив важливу деталь

Спокій і доброзичливість Назара допомогли Оксані без страху довірити йому Грома. Він запевнив, що про вовченя неодмінно подбають, а потім дозволив дівчині навідувати його кілька разів на тиждень. Для неї це було важливо: передати малюка фахівцям вона вважала правильним, але зникнути з його життя відразу після порятунку не могла. Можливість приходити, бачити, як він росте й набирається сил, знімала частину тривоги.

Оксана стала приходити до центру за першої ж нагоди. Вона спостерігала, як вовченя поступово міцнішає, стає впевненішим і дедалі менше нагадує того змученого малюка, якого вона знайшла біля намету. Гром упізнавав її. Варто було дівчині наблизитися, як його поведінка змінювалася: у рухах з’являлося пожвавлення, а настороженість поступалася довірі. Ця прив’язаність зворушувала Оксану, хоча вона пам’ятала, що перед нею не домашній пес, а дика тварина зі своєю природою.

Назар бачив, наскільки серйозно вона ставиться до Грома. Оксана не вважала порятунок вовченяти випадковим епізодом, про який можна розповісти й забути. Вона допомагала доглядати за ним і раділа тому, як він відновлюється. Назар глибоко цінував її щирість і доброту. Йому подобалося, що за м’якістю дівчини ховалася рішучість: виявивши в лісі слабке дитинча, вона не пройшла повз і водночас зуміла ухвалити розумне рішення щодо його майбутнього.

Поступово їхні розмови перестали стосуватися лише Грома. Оксану й Назара єднали любов до природи й тварин, уважне ставлення до всього живого та рідкісне взаєморозуміння. Спілкування складалося легко, а зустрічі, спершу пов’язані винятково з вовченям, стали важливими самі по собі.

Вони разом дбали про вовка, який ріс, і ставилися до нього майже як до великого собаки, не забуваючи водночас про його дику природу. Гром відповідав їм довірою. Він особливо тягнувся до Оксани, ніби зберігав пам’ять про перше тепло, їжу й безпеку, які отримав від неї. Назар спостерігав за їхнім зв’язком і розумів: між людиною і звіром виникло почуття, яке важко пояснити звичайною звичкою…