Усі намагалися відігнати вовка від труни, але він знову повертався — аж поки лікар не помітив важливу деталь

Але хвороба, з якою Оксана звикла співіснувати, раптово змінила все. Одного разу Назар прийшов до нареченої додому й виявив її лежачою на ліжку. Першої миті він не зрозумів, що саме його налякало. Оксана лежала неприродно нерухомо, а її обличчя здавалося незвично спокійним. Він підійшов ближче, покликав її, спробував домогтися бодай якоїсь реакції, але дівчина не відповідала.

Жах наростав із кожною секундою. Назар іще сподівався, що йому лише здалося, ніби сталося непоправне, однак не помічав жодних ознак життя. Звичний світ ніби зник, залишивши тільки ліжко, нерухоме тіло й неможливість прийняти те, що відбувається. Він негайно викликав знайомого лікаря й до його приїзду продовжував марно кликати Оксану, чіпляючись за надію, що вона все ж розплющить очі.

Невдовзі прибув лікар. Він оглянув Оксану й констатував смерть, імовірно пов’язавши її з ускладненням епілепсії. Висновок пролунав остаточно. Разом із кількома словами в Назара ніби відібрали все майбутнє. Замість весілля тепер треба було готуватися до похорону.

Він не міг стримати сліз і знову й знову повертався думками до останніх щасливих днів. Особливо болісним був спогад про сукню, яку Оксана так любила. Саме тому Назар вирішив, що її поховають у ній. Якщо доля не дозволила дівчині вдягнути це вбрання біля вівтаря, він хотів бодай зберегти те значення, якого вона сама йому надавала. Рішення не приносило втіхи, але Назар знав, що Оксана буде в тій сукні, про яку так довго мріяла…